Читати книгу - "Пастка"

сцен і з усім змирилася, підійшла ближче й мовчки дивилася, як вона ридає. Спускаючись сходами стихлого будинку, прачка досі бачила перед собою погляд цієї чотирирічної дитини, серйозний і відважний, як погляд дорослої жінки.

— Ондечки пан Купо на тротуарі по той бік вулиці, — щойно помітивши її, крикнула Клеманс. — Схоже, він добряче набрався!

Купо саме переходив дорогу. Не втрапивши в двері, він своїм плечем мало не висадив шибку. Він був п’яний у хлам, і йшов зі зціпленими зубами й почервонілим носом. Жервеза одразу ж упізнала сивуху з «Пастки» — це вона так отруює кров, від якої в нього блідла шкіра. Вона хотіла пожартувати, вкласти його спати, як це бувало тими днями, коли він приходив підхмелений вином. Але Купо зі стиснутими губами відштовхнув її, замахнувся кулаком і самотужки доплентався до ліжка. Він так нагадував того пияка, що хропів нагорі, знесилений після бійки. Від усвідомлення цього всю її пройняло холодом, Жервеза стояла й думала про чоловіків, про Купо, про Ґуже, про Лантьє і з розбитим серцем втрачала надію стати колись щасливою.

VII

Дев’ятнадцятого червня були Жервезині іменини. На свята в родині Купо влаштовували пишні учти; то були справжнісінькі бенкети, після яких гості підводилися з-за столу з круглими, як барило, черевами, набивши їх на цілий тиждень наперед. Грішми сипали, як з мішка. Якщо в хаті знаходилося якихось чотири су, їх одразу пускали в діло. Щоб мати привід пожирувати, вишукували у календарі святих. Віржіні хвалила Жервезу за те, що та напихається всілякими лагоминами. Коли чоловік усе пропиває, то хіба ж не святе діло подбати про свій шлунок і не допустити, щоб спільне добро пішло прахом через випивку? Оскільки гроші все одно щезають, то нехай краще вони дістануться різнику, ніж винареві. І Жервеза, роз’ївшись, заспокоювала себе цією відмовкою. Що тут вдієш! Це через Купо вони тепер не можуть заощадити й ламаного гроша. Вона ще погладшала й дужче накульгувала, бо нога, мірою того як набрякала від жиру, ставала немов коротшою.

Цього року про свято заговорили, коли до нього був ще місяць. Вигадували всілякі страви й вже облизували собі губи. Несамовите бажання побенкетувати охопило всю пральню. Хотілося добрячої гулянки, чогось незвичайного й вражаючого. Та Господи Боже! Не щодня ж люди розважаються. Найбільшим клопотом для прачки було вирішити, кого запросити. Їй хотілося, щоб за столом було дванадцять душ, не більше й не менше. Вона, чоловік, матінка Купо, пані Лера — це вже чотири особи, рідня. Покличе також Гуже та Пуасонів. Спочатку вона обіцяла собі, що не запрошуватиме робітниць, пані Пютуа й Клеманс, щоб не надто зближуватися з ними. Та оскільки про свято постійно говорили при них і вони хнюпили носи, Жервеза врешті-решт сказала приходити і їм. Чотири і чотири — вісім, та ще два — десять. Тоді, конче бажаючи довести кількість гостей до дванадцяти, вона примирилася з Лорійо, які останнім часом почали крутитися коло неї. Принаймні, було умовлено, що Лорійо прийдуть на вечерю і вони помиряться, піднявши келихи. І справді, не можуть же родинні чвари тривати вічно. Та й думка про свято всім звеселяла серце. Такою нагодою не можна нехтувати. А коли про намір помиритися дізналися Боші, вони одразу ж кинулися до неї зі своїми люб’язностями й запопадливими усмішками: довелось просити в гості також і їх. Оце так! Чотирнадцять душ, як не рахувати дітей. Такого столу вона ще ніколи не накривала, чим дуже переймалася й водночас гордилася.

Іменини випадали на понеділок. Із цим пощастило, оскільки Жервеза мала намір у неділю пополудні вже почати куховарити. У суботу, коли прасувальниці похапцем докінчували роботу, у пральні велася довга розмова, щоб точно вирішити, що саме буде на столі. Єдиною стравою, яку затвердили ще три тижні тому, була жирна смажена гуска. Про неї говорили з ласолюбством ув очах. Гуску вже навіть купили. Матінка Купо принесла її, щоб Клеманс і пані Пютуа зважили у своїх руках. Ті зачудовано вигукували — такою величезною була та пташина з товстою шкурою, що роздувалася від жовтого жиру.

— А для початку — яловичий бульйон, так? — мовила Жервеза. — Юшка й невеличкий шмат вареного м’яса — це завжди добре... Далі треба страву з підливою.

Довготелеса Клеманс запропонувала кролятину, але її постійно їли; вона вже в печінках усім сиділа. Жервезі праглося чогось вишуканішого. Коли пані Пютуа заговорила про рагу з телятини, вони всі перезирнулися, широко усміхаючись. Чудова думка: ніщо не справить такого враження, як рагу з телятини.

— Потім, — далі казала Жервеза, — треба буде подати ще одну страву з підливою.

Матінка Купо надумала рибу. Але всі решта скривилися й притьмом загрюкали прасками. Риби ніхто не любить, вона погано перетравлюється, і в ній саме кістомаччя. Зизоока Оґюстіна наважилася сказати, що вона любить камбалу, та Клеманс заткнула їй пельку, давши штурхана. Нарешті, коли господині сяйнула думка про печеню зі свинини з картоплею і обличчя в усіх знову засяяли, до них, немов вітер, влетіла Віржіні з розпашілим обличчям.

— Ви вчасно з’явилися! — крикнула Жервеза. — Матінко Купо, покажіть-но їй нашу гуску.

І матінка Купо вдруге пішла по жирну гуску, вклавши її Віржіні до рук. Та вигукнула: «Хай йому біс! Яка ж важка!» Але відразу ж поклала її край стола, між спідницею і стосиком сорочок. Думки Віржіні були деінде; вона повела Жервезу до дальшої кімнати.

— Послухайте, люба, — швидко прошепотіла вона, — я хочу вас попередити... Зроду не здогадаєтесь, кого я зустріла в кінці вулиці! Лантьє, моя дорогенька! Він тут сновигає, чатує... От я й прибігла. Я злякалася за вас, самі розумієте...

Прачка враз сполотніла. Чого йому треба, тому небораці? Як з неба впав, саме коли треба готуватися до свята. Ну чому їй завжди не щастить? Ніколи не дадуть спокійно потішитися! Але Віржіні відказала, що вона намарне псує собі кров такими дурницями. Чорт забирай! Якщо Лантьє стане переслідувати її, вона покличе поліцію, і його одразу ж припровадять куди слід. Відтоді як місяць тому її чоловік отримав місце стражника, висока чорнявка почала триматися спогорда й погрожувала арештувати всіх на світі. Вона заговорила гучніше: нехай би хтось тільки спробував чіплятися до неї на вулиці, вона сама приведе такого нахабу до поліції й віддасть його Пуасонові. Жервеза жестом попросила її замовкнути, бо робітниці почали дослухатися до їхньої розмови. Вона першою повернулася до пральні й, удаючи