Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "

А тут — з вікон під’їзду побачив знайому машину. Її можна навіть із даху впізнати: таких кросоверів у їхній місцевості — одиниці. І те, що із салону недозволенно довго ніхто не з’являвся, стало початком. Давид буквально гіпнозував поглядом автомобіль, допоки з нього не вийшла Соля. З якимось горщиком у руках. З квітами, трясця!

Поки Соломія підіймалась на свій поверх, Давид тепер намагався загіпнозувати табличку, що повідомляла жильцям — палити тут не можна. Ніби це якось би допомогло Давидові зібратися з думками та згорнути до купки своє самовладання. Не спрацювало.

Тому Кравець одразу розпочав із претензій. На які не мав жодного права. Які взагалі не збирався говорити, хоча вони іноді пізно ввечері заглядали на вогник до його неспокійних тарганів.

У нього взагалі була одна мета вчора — віддати Соломії декілька документів. Їх він знайшов більше випадково, ніж навмисно. Звісно, думки про те, щоб проникнути в бухгалтерію були, але цей варіант чоловік залишав наостанок. Йому тоді б довелося продумати кожен свій крок: як просочитися за залізні двері та знайти документи й накладні, як вимкнути камери, кого взяти до себе в помічники.

А от юристам Гмирі треба попрацювати над уважністю. Давид взагалі б і не звернув уваги на папери, що тулилися на столику кав’ярні на першому поверсі їхнього офісу. Кравець, втомлений і розморений дощами, вийшов зі своєї комірки, аби хоч трохи скинути дрімоту. А щоб не заснути одразу ж після повернення до свого кабінету, пив каву прямо там, розглядаючи ліниві смужки від дощу на склі.

Давид уже допив каву та збирався піти знову до себе, прокручуючи в голові, що він хоче більше — почитати книгу чи подивитися фільм. У його роботі часто бували дні, коли хотілося від нудьги лізти на стелю. Погляд зачепився за знайомі слова на паперах, що обережною стопкою лежали на столику, наче їх забули й от-от повернуться за ними.

Коли довго думаєш про те й саме, починаєш його бачити всюди — примари розуму. Давид останній тиждень пропадав у Солі, щоб вивчити весь зібраний нею матеріал. І в принципі все зводилося до компанії-прокладки. І назву цієї ж компанії зараз Давид бачить на паперах, що залишені на столику.

— Та ну, не може ж бути так легко, — чоловік навіть оглянувся навколо. Зараз же є вірогідність, що це розіграш? Але якби це був він, уже б вибігли організатори пранку з камерами. У кав’ярні всього й було декілька відвідувачів, таких само втомлених від дощового дня.

Книжка й фільм скасувались. Натомість чоловік переглядав документи. А це складно, коли останній раз твій договір був про купівлю квартири, і то Давид там довірив усю справу фахівцям. Розбирався зі складними формулюваннями, забутими одразу ж після закінчення курсу юриспруденції в університеті, Давид довго. Але знайшов головне. Тут ось і підпис Гмирі-старшого на переказі грошей і передачі якогось обладнання. За такими схемами компанія могла степлер за декілька мільйонів продати.

З цим набором Давид і прийшов до Солі. Щоправда, у деталях документів вони розбиралися вже після півночі.

***

— О, начальник відповів, — Давид тягнеться за телефоном через усе ліжко, ледь не придавивши Солю, яка видає з себе жалібний писк.

— Ну що там? — дівчина згоряє від нетерпіння, але на екран чоловічого смартфона не дивиться — це занадто б нахабно було.

— Ну як тобі сказати, — вираз обличчя Давида говорить усе за нього й Соля одразу ж тухне. — Та пожартував я! Дав добро начальник.

— Ах ти, скільки можна грати на моїх нервах?

Бійка, що зав’язалася на ліжку, схожа більше на бої без правил. Соломія пускає в хід усе — від подушки до власних нігтів. У Давида тільки одна зброя проти тендітної дівчини — поцілунки. Хоча ні, не тільки вони.

— Ми там будемо зовсім одні, — радісно видихає Соля після, плануючи свою відпустку.

— А своїх родичів ти куди плануєш подіти? — сміється Кравець.

— Давиде-е-е, ти зрозумів, — уже за звичкою б’є відкритою долонею по грудях чоловіка.