Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Розділ 16

Сидимо з Дженардом на ліжку у його квартирці. Я свердлю його очима, натякаючи, що чекаю на одкровення. Пообіцяла вже, що не дам йому, якщо він не розповість мені все-все-все. Навіть не знаю, для кого це буде більше покарання, для мене чи для нього. Але тепер доведеться стояти на своєму, коли вже ляпнула дурість.

- Розказуй уже! - Роздратування не роблене, цілком реальне, підстебнуте нетерпінням.

- Іди до мене, - тягне мене до себе на коліна.

- Ти мене відволікатимеш від важливого.

- Не буду, все розповім. Ти ж погрожувала, у мене немає вибору, - посміюється, а я взагалі-то готуюся до серйозної розмови.

Все-таки згріб мене ведмежими лапами, притяг до себе, обіймає, на диво ніжно. Сидіти б так вічно.

- Я просив твого брата допомогти мені, – Дженард почав говорити приглушеним голосом. – У нього є доступ до вежі, а я його не маю. Я міг би обманом проникнути туди. Зізнаюся, спершу так і планував, навіть хотів використати для цього тебе. Але потім ти знесла мені дах, зачарувала своїми жовтими очима, я втратив здоровий глузд і контроль. Дійшло до того, що я, як маніяк, підглядав за тобою, коли ти приходила на виклик за моїм номером, коли сиділа в пабі. Я боровся із собою, але в мене нічого не вийшло.

Я перестала дихати, слухаючи оксамитовий голос Дженарда. Схоже, це лише початок розмови, а мене вже переповнюють емоції, в голові наростає ком із запитань. Раз у раз ловлю обурення, але я притупляю все, аби він продовжував.

- Я хочу, щоб Калеан допоміг видалити мої дані зі списку захисників.

- Але ж як…

- Ш-ш-ш, дослухай, - погладив мене по голові. - Я жив спокійно сімдесят років, доки одного разу не зустрівся з покидьком Топезою. Ми потоваришували, і я надто багато йому відкрив. Він вніс мене до списку захисників, і з того часу на мене регулярно полюють. Вежа не надає мені захисту, а навпаки. Через потрапляння до списку важливих на мене почали полювання всі, кому не ліньки. Моє життя перетворилося на пекло. Вже тридцять п'ять років я відбиваюся від натовпів монстрів, за якими стоять інші мисливці. Я навіть не знаю, хто замовник усіх цих замахів. Один він чи їх кілька, але знаю, що напади припиняться, якщо мене не буде у тому списку.

Дженард зробив паузу. Я не поспішаю ставити свої запитання, їхня кількість зростає з кожною сказаною фразою, чекаю, що він розповість ще.

- Калеан обіцяв подумати, чим він може допомогти. Але офіційними каналами тут не обійтись. Це він розуміє. Список може підправити тільки той, у кого є доступ, але його немає навіть у твого брата, - було важке зітхання, потім він продовжив. - Цей виродок Топеза хотів через тебе дістатися до мене. Не знаю, звідки він дізнався, можливо, стежив за мною, але він точно знає, що я приклеєний до тебе… Замахи на мене припинялися щоразу, коли я селився серед звичайних людей. Але й там спостерігали за мною. Мабуть, і на тій фермі, де ми зустрілися, теж були таємні очі, - знову драматична пауза. - Чорт, адже я не знав, що ти – це вона... моя призначена. Я думав, ти – звичайне дівчисько з талантом. Хотів познайомитися, власника ферми намагався підкупити, аби він дав твій номер. Думав, погуляємо трохи... Зі звичайними людьми це простіше, ніж з магами. Останні тридцять п'ять років я уникав магів-жінок, аби не впускати нікого у своє життя.

- А до того ти мене шукав? - Запитала з завмерлим серцем.

- Я шукав тебе до своїх п'ятдесяти років, а потім розчарувався. Почув ще від кількох магів, що призначення не буває, все це байки. Я ж виріс одинаком, ніхто мене не навчав. Все, що стосується магії, я дізнався на практиці чи з книжок. Історії про призначення були для мене легендами, в які я вірив до певного часу. Чим старший ставав, тим менше в мені горіла надія. А потім і зовсім розчинилася. Ну а з початком нападів я перестав шукати будь-кого. Життя стало небезпечним, хоч і веселим.

- Мені було двадцять, коли ти припинив пошуки…

- Пробач мені.

- Знаєш, мені здалося, що Топеза мною всерйоз зацікавлений, - кажу жартівливим тоном, аби зменшити сумну напругу.

- Ще б пак. Запитай краще, хто не зацікавлений у тобі! - стискає мене міцніше, показує, що я належу йому.

- Отже, коли ти підправиш цей список, ми будемо разом? І ти більше не кинеш мене?

Ну все, я попливла, вже заглядаю йому в рот, скоро скиглити почну як песик. Куди раптом поділася моя гордість?

- Я сподіваюся, що так, - цілує мене у скроню.

- А навіщо ти придумав щодо грошей, ніби ти у Калеана береш за мене придане?

- Дівчинко, це ж ти придумала.

Так, правда, наїжджаю не по ділу. Начебто все з'ясувала, а може мозок затуманився від того, що мій поперек свердлить твердий стовбур. Йому, схоже, ніколи не буде достатньо, а я тому й рада. Нарешті відіграюся за все своє життя без сексу.

Він читає мої думки, валить на ліжко, тримає твердою хваткою руки над головою. Я взагалі-то й так не збиралася тікати, але йому подобається відчувати свою владу. Розсовує мені ноги, грубувато втискується між ними, рветься всередину, наче голодний звір. Руки так і не відпустив, тримає однією лапою їх над головою, а другою піднімає мої сідниці. Я зовсім крихітна під ним, але вбираю кожен міліметр члена так, ніби він створений саме для мене. Дженард штовхається в мене грубо, шалено, пристрасно, я відповідаю дзвінкими стогонами, вигинаю спину, підношу груди до його губ, він пестить їх, стискаючи по черзі соски, потім повертається до обличчя, жадібно проникає язиком у рот, блукає всередині, повертається до шиї, покриває її вологими поцілунками. Рухи стегнами не зупиняються, він вбивається в мене до болю глибоко, але я насолоджуюся. Жодних протестів від тіла, тільки передчуття кульмінації. Він кінчає першим, заливши мене спермою до країв, і я вже не перевіряю, чи живі його сперматозоїди всередині мене. Я тремчу від нетерпіння, теж хочу злетіти на вершину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍