Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Мені чомусь здається, що ти використовуєш Алекса, щоб забути Андрія, — вносить свої припущення Рита, а я вдаю, що не розумію, про що вона. — Вибач, звісно, але хто тобі це скаже, як не сестра?

— А що ти пропонуєш? До кінця своїх днів залишатись одною?

— До чого тут це? Навіщо впадати в такі крайнощі, просто сама поміркуй, Алекс не запідозрить нічого? Чомусь раніше ти не поспішала, а коли замаячив Андрій на обрії, різко захотіла створити сім'ю. А чи ти випадково не намагаєшся перекрити собі ходи відступу?

— Рито, не сміши, які ходи? — різко підводжуся на ліктях. — Я просто хочу бути щасливою, хіба це багато? Алекс мене кохає, і я хочу спробувати пожити разом.

— Знаю, він кохає, я якраз у ньому і не сумніваюся, щоправда, мене бентежить, що він як партизан мовчав, але хто я така, щоб судити? — сестра притискає трубочку з коктейлем і дивиться так, ніби це злочин з боку Сашка.

Я нічого не відповідаю, а лише зручніше лягаю на шезлонг. Не буду думати про слова сестри, я взагалі занадто багато думаю, час вже діяти. І почну зі свого особистого життя.

Правду кажучи, тільки зараз я починаю розуміти, що саме стримувало мене з Алексом — його ставлення до мене і до моєї дитини. Але раптом я більше не зможу покохати, як колись кохала свого колишнього чоловіка? У мене залишилися почуття, немає сенсу брехати самій собі, але я спробую вгамувати це і перейти на когось більш надійного і стабільного. А ці гойдалки з Андрієм мені вже не цікаві. Я не в тому віці, щоб горіло та палало.

Досить. Відгоріло, і ні до чого хорошого це не призвело. Мені вистачило того життя і того жорсткого падіння, від зради Андрія. А з Алексом спокійно, він не зрадить, я це відчуваю.

— Завтра ми їдемо на дачу, хочеш візьмемо Дашу із собою? Ти зможеш побути зі своїм Алексом. Влаштуєте романтичний вечір, — я чую в словах сестри неприкритий сарказм, але мовчу. Рита завжди так робить, і за стільки років ми вже навчилися не звертати увагу на взаємні підколи.

— Алекс сьогодні полетів у Мадрид, вітчиму зовсім погано, і мама попросила, щоб він знову приїхав, — зітхнувши, відповідаю.

Особисто я не була знайомою з його рідними, але знаючи, як Алекс був прив'язаним до своєї сім'ї, легко його відпустила. Тим паче останнім часом його взагалі як підмінили. Алекс не втрачав можливості залишитися зайвий раз наодинці зі мною і доводити, який він темпераментний і ненаситний чоловік.

Не те щоб близькість з ним була мені неприємна, але не щодня. Тому я певною мірою рада, що він поїхав, хай і самій собі соромно зізнатися. Я починаю боятися себе та своїх думок, боюся, що нароблю дурниць, тож наважилася запропонувати Алексу жити разом.

Може, хтось подумає, що я ненормальна, але я й справді почала боятися себе. Раніше було простіше, був Алекс і був, а тепер розумію, що якщо залишу все як є, ризикую віддалитися від нього, а це якраз і неправильно. Тому, скориставшись його відсутністю, все обміркую і після його повернення поговорю про подальше життя.

— Андрій обіцяв завтра Дашу повезти до дельфінарію, вона давно просила, він не проти, — Рита округлює очі, немов я сказала, що вони летять на Марс. — Що ти так дивишся?

— Коли ви скажете дитині, хто її батько? — вигнувши брови, питає вона.

— Ритко, ти мені нагадуєш Заремського, він теж постійно ставить це питання. Не знаю, не можу уявити, як це правильно зробити. Що вона зрозуміє з усього цього? Нехай завжди буде поруч, можливо, навіть вживатиму слово “тато”, щоб вона взагалі розуміла, що таке слово існує, — мені дико від всієї цієї катавасії, але іншого виходу я і справді не знаходжу.

Таке відчуття, що всі ці роки доля дивилася на мене і думала: “Ну-ну, готуйся, все найсмачніше попереду”. Так і сталося. Моє життя було прекрасним до цього, а зараз все. Бум — і “вирішуй, Олесю, свої проблеми сама, а ми всі казали, брехати негарно, подумай про наслідки”.

Тепер усі наслідки здаються цунамі у моєму спокійному житті. Безперечно, я не так переживаю за себе, як переживаю за Дашу, раптом для неї це буде гірше, ніж усі думають? Адже ніхто не знає, як саме вона відреагує на цю новину?

— А Алекс не сердиться, коли Заремський треться у твоїй квартирі? — добиває своїми питаннями Рита. Хоча це одна з причин, через яку я рада, що Алекса немає у місті.

Мені в останній місяць здавалося, що саме присутність Андрія підштовхувала не тільки мене до серйозних дій, а й Алекса. Як тільки маячив колишній, Сашко те й робив, що чіплявся і говорив про спільне майбутнє. Це й напружувало, і заспокоювало одночасно, не знаю, в чому там була справа, але ці двоє нагадували мені пихатих павичів, і кожен намагався зробити так, щоб інший повірив у його перевагу.

Я більше чекала на подібну поведінку від Заремського, ніж від Алекса, але попри те, що останній демонстративно проявляв свої почуття до мене, Андрій реагував цілком адекватно. Його, здавалося б, взагалі не турбувало моє особисте життя, тільки дитина і стосунки з нею, а на мене він навіть як на жінку не дивився, куди поділася його нахабна вдача?

Обіцяв мене добитися за будь-яку ціну, а навіть спроб жодних не робив. Я навіть у якийсь момент вирішила, що він відмовився від цієї шаленої ідеї та з полегшенням зітхнула, адже мені не потрібна була його увага, я навіть певною мірою побоювалася цього. Господи, сподіваюся, я не займаюся самообманом.