Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

І що це, чорт забирай, означає? Я йому здалася за чимось, чи що? Судячи з погляду, він про те саме подумав і виразно так подався вперед, ну я й повторила за ним, маючи намір ще й верхню губу прокусити або подихати, тут уже як пощастить.

Мої пересохлі й поранені губи торкнулися його, а потім, тільки зібралася його вкусити, як він відсторонився. Мої губи ледве відчутно проїхалися по його губах, ніби ми як у казках поцілувалися. Нічого, він у мене ще отримає! Спробувала вкусити знову, але монстр зробив той самий маневр.

Та як у нього виходить?! З боку може здатися, ніби я його так цілую! Мені що, першої ганьби в житті не вистачило?! Так краще вже зовсім задихнутися!

Підтискаю губи, смикаюся назад, але рука на шиї не дозволяє відхилитися. Тоді він знову подається вперед, удаю, що збираюся вкусити, але не кусаю - насправді цілую. Повітря закінчилося, і хоч як би не було гидко, воно мені знову потрібне. Вмовляю себе, що так треба, щоб пильність монстра приспати, замість того щоб продовжувати використовувати його як фільтр повітря, чмокаю його. Не намагаюся вкусити, а саме чмокаю, закривши щільно повіки, щоб не бачити його. Мої губи, що знову торкаються трохи вологих і прохолодних губ монстра, ледве прочинені, щоб замаскувати за поцілунком ще один жадібний подих. Старанно вдаю, що не помітила, як він напружився всім тілом і як жорстко стискає мою шию, так поки що й не вирішивши, що зі мною робити. Ну ж бо, мені треба, щоб він не слідкував за моїми рухами, адже я досі відчуваю руків'я ножа, заховане за коміром шкіряної куртки. Від спеки піт стікає по чолу і вилицях, жахливо болять обпалені горло і ніс, щоки майже у всіх сенсах цього слова буквально горять вогнем, у голові невеликий туман, наче мене споїли. У вухах б'ється серце, але я не боюся, причина цього якась інша. Може бути отрута? Раптом той звір був отруйним? Так, я готова думати навіть про те, де Маратик пропадає, аби не про те, чим займаюся.

Ні, не можу, до чого ж мерзенний у нього язик! Боюся, моя реакція видала мене з головою, але, коли поспішно відсахнулася, майже витягнувши ніж, монстр струснув мене.

- Я ж наказав тобі не чіпати мене! - прошипів він, явно даючи зрозуміти, що зараз поплачуся за помилку.

Щось я не зрозуміла, що значить не чіпати його? Він же сам мене чіпає, я не просила! Якого біса?! І видінь тих дивних чомусь більше немає. Хіба вони не повинні з'являтися, коли ми торкаємося одне одного? Його рука стиснула моє горло, я майже вийняла ніж, але наступної миті він полетів кудись убік. Монстр стиснув мою руку біля коміра куртки в кулак.

- Не цього разу, - вимовляє він з іронією, а його холодна долоня проходиться майже по всьому моєму тілу, дістаючи заховані ножі.

Він відкидає їх убік, а я, затамувавши подих, боячись поворухнутися. Якось, якби на ньому були рукавички, що роздирають шкіру, було краще, хоча б мурашок по всьому тілу його обшук не викликав. Навіть у чоботях ножі знайшов, а їх помітити важко було! Як так-то? Наче думки мої читає! Монстр усміхнувся куточками рота і знову притулився до моїх губ, не щоб допомогти мені дихати, а щоб засунути свою гидоту мені в рот! Роздвоєний язик вступив у сутичку з моїм, який намагався його з рота виштовхати. Ось тепер він явно мене цілує! Упираюся рукою щосили йому в груди, але броня дряпає шкіру, тож не залишається нічого іншого, як упиратися рукою в обличчя. Та до чого ж він напористий! Додатково вперлася ногами в землю, намагаючись відштовхнути його, але виходить лише тоді, коли закривавленою рукою намагаюся вичавити йому очі, водночас вкусивши за язик. Він відштовхує мене від себе одразу після укусу, і я падаю на щось пружне за спиною. Знову в канаві борсаюся і відчуваю в роті присмак його і моєї крові, він теж примудрився прокусити мою нижню губу. Повітря вже не таке гаряче, але все одно дихати ним важко.

Намагаюся відсунутися від монстра, натикаючись спиною на перешкоду, якої там не повинно бути. Простір навколо нас рухається, немов живий. Відкочуюся вбік, але бігти нікуди - воно всюди.

Монстр усміхається і встає з коліна, аж поки раптом не стає світло, наче хтось згадав, що зараз день. Щось чорне, як сама ніч, розміром із сарай раптово з'являється за спиною в головнокомандувача. Витягнута голова з двома жовтими очима, зубами простягає монстрові його шолом і потім лащиться, коли він проводить рукою по її лусці, забираючи його. Звір прикриває величезні очі й подібно до кішки неголосно шипить, виставивши кінчик роздвоєного язика. Довгий товстий хвіст обвивається навколо ніг монстра, а потім відпускає, коли ця тварюка шипить, дивлячись на мене. Я вже бачила цю тварюку раніше, на ній головнокомандувач приїхав до замку. Тоді я прийняла її за величезну ящірку, зараз же знаходжу в ній якусь схожість зі змією. Принаймні, рухається вона якось зміїно подібно, хоча і має короткі лапи без кігтів і довгу неприродно гнучку шию.

- Наяна, познайомся ближче зі своєю новою іграшкою, - холодно посміхнувся монстр і прошепотів щось своїй тварині.

Наяна, ця дивна тварюка, вигнула свою довгу шию догори й різко подалася вперед, мимоволі змусивши мене зануритися в болото з головою. Варто було виринути, як звірюка мордою штовхнула назад під воду. Величезна лапа притиснула до дна, змусивши ребра захрумтіти, і тримала, поки я не почала захлинатися, зламавши перед цим половину нігтів об її шкіру, намагаючись вибратися. Якщо змії вміють посміхатися, то роблять це точно так, як ця звірюка. Я їй це ще обов'язково пригадаю! Тварин я люблю, але як єдина господиня в домі, зарізати можу без проблем, що свиню, що корову, щось між ящіркою й змії. Єдине, що мене бентежить - розмір цієї тварюки. Наяна вивернулася, повертаючи свою потворну голову до господаря, і пройшлася довгим язиком по його обличчю, немов собака. Фі, як гидко! Ну, а чого ще варто було очікувати від монстра, у нього навіть "собака" така ж страшна, як і він сам. Монстр поплескав свого "пса", мовляв, молодець, що ледь мене не вбила.