Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

—    Сюди. У мене машина-змія! – дивлюся, зацікавився, але все одно дивиться, як на потенційну пацієнтку дурки.

—     А у мене черепаха, то що? – несерйозно сприйняв мою проблему. Дядько Рома зрозумів, що  це надовго, дістав  телефон і показав мою лускату  машинку поліцейському. Той брови підняв і видав:

—    Мажориста тачка. Хіба що колекціонеру якому приглянулася.

—    Там напроти місця,  звідки поцупили тачку, банк, і відеокамери є. Можна запис подивитися й зачіпки будуть, - підказав дядько Рома.

—    Може ви ще й самі відшукаєте  зниклий автомобіль? – видно, образився такій обізнаності  у справах  поліцейських.

—    Треба буде, чорта з-під землі дістану. Якщо покажете запис, то, скоріш за все відшукаю, напишу заяву, вам стопудове «розкриття» і премія від мене! Немаленька! Ворушимось чи як?

Ворушимось- не те слово! Співробітники поліції ( усі троє) підірвалися, немов обпечені. Вломилися в банк, як  носороги на полюванні, напрягли  секьюріті,  й ті не лише показали, але й на флешечку запис скинули. Мотивація- страшна сила! А чарівний пендель ніколи зайвим не буває! Запис переглянуто. Самовдоволена посмішка на обличчі дядька Роми вказувала на те, що  він здогадався, де можна шукати машину.

Знову усі вперлися  до поліцейського примусу й поїхали на Осокорки до якогось гаражного кооперативу. Двісті з гаком гаражів! І в якомусь з них згідно карколомної версії хрещеного стояла моя змійка. Безмежний ліс гаражів!  І всі вони зачинені: який на один, який на два чи три замки, а деякі мали чудернацькі пристрої, які невідомо як відкриваються. По ходу, знайти нереально. Виявилося, є спосіб. Довелося побродити вздовж гаражів, натискаючи час від часу кнопку постановки на охорону ( в народі «паніки») на брелочку від сигналізації. Він же в мене залишився. Так і знайшли. А далі хлопці з поліції передали інформацію по рації, колеги прибули з апаратурою, спиляли замки, відкрили гаража й віддали мені мою змійку.  Коли поліція отримала свою премію й поїхала з’ясовувати, чий це гараж, я  подякувала хрещеному й стала вимагати, щоб мені здали інтригу: як? хто? навіщо?

 Виглядало все, як у черговій серії про справу Шерлока Холмса, коли великий детектив сідає у крісло, запалює люльку й зівакам із роззявленими ротами розказує, як усе було:

—    Як ти все це взнав? – допитувала я.

—    Просто я чудово знаю твого  тата,- відповів дядько Рома. – І треба йому віддати належне, винахідливий, бестія!

—    Але ж він у Китаї. Ти хочеш сказати, що він не полетів? – це все міняло. Я б виграла парі й тоді не треба було… Танька в цей момент скривилася, як середа на п’ятницю, їй така ідея не подобалася.

—    Ні, він якраз полетів, і цим самим забезпечив собі алібі. Але ж йому не обов’язково треба було все робити самому.  Відеокамери зафіксували чоловіка, який цупив машину. І я його  взнав. Тільки ша, ніхто не має здогадатися, хто це, тому вибачте, дівчата, не скажу, бо Серьога мені такого краху його економіки не пробачить. Ще треба легенду змайструвати про повернення машини. Тату твоєму точно не сподобається. Батько буде дзвонити, не промовся, що машина знайшлася. Все, на сьогодні пригод досить, додому їдемо.

Я повзла зі швидкістю  шістдесят кілометрів на годину в правому ряду, хрещений сидів поруч і повчав, а Танька лежала на задньому сидінні. Чому лежала? Щоб працівники ДАЇ, майстерно  сховані на дорозі, не помітили в машині  із позначкою «У» двох пасажирів. Бо мені, як  водію-початківцю, перевозити більше одного пасажира -  зась!

—    А чого я маю оце  лежати? – спробувала огризнутися Танька.

—    Є у багажнику вільне місце!  -  іронізував хрещений. Танька знову замовчала й підкорилася вимогам.

Зате увечері Танька з виряченими очима розказувала Лідії Миколаївні, як її геніальний син шукав за допомогою поліцейських  мою багатостраждальну  машинку. Жінка спочатку дивувалася, потім  обурювалася, а  під фінал  просльозилася.

—    Ромочка у дитинстві  хотів стати міліціонером. Скільки він детективів перечитав,- яка мама не буде у захваті від своєї дитини.

Вражена таким ефектом від своєї експресивної розповіді, Танька  півночі писала оповідання «Таємниця угону електрокару», на ранок віддала мені для корекції й вже до кінця  дня на студентському сайті  у неї була тисяча переглядів і  стільки ж лайків. Агаті Крісті  й не снилася така  бомбезна слава!