Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Лілі показово закинула ногу на ногу, грайливо усміхаючись.

– Ми б теж хотіли, щоб ви були нам чимось зобов'язані.

Не сиди я так близько до Лілі, то не повірила б, що це промовила вона. Голос лунав навіть надміру кокетливо: дівчина майже муркотіла, як кішка. Але, незважаючи на її загравальні нотки, сенс слів був серйозним. Ось і Давид ледве вловимо змінився: подався трохи ближче, нахилив голову набік, а в очах промайнула цікавість. Я тільки зараз звернула увагу, що він сидів між двох шикарних дам з пишними зачісками, тонною косметики та пухкими губками бантиком. Інкуб не відривав погляд від нас із Лілі, але наступні слова адресувалися саме його супутницям:

– Лялечки, ви можете бути вільні.

Якби я не була так напружена, я б навіть усміхнулася цьому зверненню: дівчата й справді більше нагадували пластикових ляльок. Коли одна з них заговорила, голос теж виявився фальшиво-єлейним.

– Але Давидику, у нас же були плани.

– Впевнений тут багато охочих на такі плани, – без дрібки сарказму, навіть якось лагідно відповів чоловік. Він не звернув увагу на такий зменшувально-пестливий варіант свого імені, який абсолютно не в'язався з його зовнішністю.

– Ти серйозно? – обурилася друга, розуміючи, що рибка щойно зірвалася з гачка.

Ось тепер інкуб повільно повернув до неї голову і вже не знаю, що побачила в його очах дівчина, але не минуло й кількох секунд, як вона підскочила і зникла з поля зору чоловіка. Її подружка наслідувала цьому прикладу.

Коли за столом, крім нас, нікого не залишилося, напруга тільки зросла. У мене тремтіли руки, тому я затиснула їх між колінами. А Лілі зображала повний спокій і навіть розслаблено хитала ногою в такт повільній негучній музиці, що грала у залі.

– Зізнатися чесно, – почав Давид, – у мене знайдеться кілька… доручень для талановитої відьмочки не обтяженої опікою ковена та шабашу, але… – він плавно перевів погляд на мене, від чого я швидко опустила очі додолу. Мені було страшно зустрічатися з темним поглядом інкуба, але справа була не лише в цьому. Я сиділа так близько до Лілі, що наші плечі торкалися один одного, і я відчула, як напружилося її тіло. А чоловік, задоволений викликаною реакцією, продовжив спокійним тоном, ніби розмірковував уголос: – Знаєш, використай ти хоч сотню захисних заклять, ментальних куполів, силових щитів, викривників аур, най весь арсенал відьом, але є одна річ, яку інкуб відчує за будь-яких обставин. – Лілі вилаялася собі під ніс за секунду до того, як чоловік промовив, розтягнувши губи в задоволеній усмішці: – Незайманість.