Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Старі штуки часів війни, Виселення. Ти, певно, чув, як вона часом видає оті історичні сценки японською.

— Так, чув. Але ти не це хотів сказати, Плексе. Правда?

Він спробував підвестися з автоформи. Я підступив ближче, і він закляк. Я глянув на нього згори з тим самим виразом, коли розповідав про свою родину. Навіть не поворушив осколковим бластером.

— Що цитувати?

— Дядьку, Танаседа…

— Танаседи тут нема. А я є. Що цитувати?

Він зламався. Слабко махнув рукою.

— Я навіть не знаю, чи ти зрозумієш, що я маю на увазі, дядьку.

— Спробуй.

— Ну, це заплутано.

— Ні, це просто. Я поможу тобі почати. Того вечора, як я прийшов забрати свій чохол, ви з Юкіо говорили про неї. Я здогадуюся, що ви мали з нею якесь діло, а ще здогадуюся, що ти зустрів її в тому барлозі коло причалу тральників, до якого повів мене снідати, так?

Він неохоче кивнув.

— Добре. Єдине, чого я не можу вгадати, це те, чого ти так здивувався, коли побачив її там.

— Я не думав, що вона повернеться, — пробурмотів він.

Я згадав, як уперше побачив її тієї ночі, заворожений вираз на її обличчі, коли вона дивилася на себе в дзеркальному шинквасі. Посланська пам’ять видала уривок пізнішої розмови на квартирі в Компчо. Орр, озвучуючи походеньки Ласло:

…досі ганяє за тією збройною дівкою з вирізом, так?

І Сильва:

Ти про що?

Ти ж знаєш. Тасмина, Таміта чи як її там. З бару на Муко. Ти бачила її саме перед тим, як гайнула від нас. Господи, ти ж була там, Сильво. Не думав я, що такі буфери можливо забути.

І Яда:

У неї просто локатори не налаштовані на таке озброєння.

Я здригнувся. Ні, не налаштовані. Вона взагалі не налаштована пам’ятати бодай щось із нічних блукань Текітомурою, розриваючись між Сильвою Ошімою й Надею Макітою, також відомою під іменем Квеллкристи її душу Сокольничої. Не налаштована робити будь-що, хіба тільки знаходити якусь дорогу по нашкрябаних обривках спогадів і снів, і витягти з них якийсь ледве знайомий бар, якраз коли намагаєшся зібрати себе докупи, а якась банда тупопиких бородатих покидьків із божественною ліцензією на вбивства починає намагатися натовкти тебе носом у гадану нижчість твоєї статі.

Я згадав Юкіо, коли він увірвався до квартири в Компчо наступного ранку. Його розлючене обличчя.

Ковачу, якого всраного дідька ти тут забув…

І його слова до Сильви, коли він її побачив.

Ти знаєш, хто я.

Він не просто мимохідь натякнув на свою очевидну належність до якудзи. Він думав, що вона знала його.

І спокійна відповідь Сильви.

Я тебе не знаю, хоч ти всрися.

Тому що саме в ту мить вона не знала. Посланська пам’ять заморозила для мене недовірливий вираз на обличчі Юкіо. Виходить, то було не ображене марнославство.

Його справді вразило.

В ті лічені секунди протистояння, серед обсмаленої плоті й крові його наслідків, мені не спало на думку замислитися, чому він був такий лютий. Лють була сталою величиною. Постійною супутницею минулих двох чи більше років, гнів у мені самому й гнів, що відбивався від тих, хто був поруч. Я більше не задумувався над ним, він став просто способом буття. Юкіо був злий, тому що був злий. Тому що він був гімняним мужиком із манією статусу, таким самим, як мій батько, таким самим, як і решта, а я принизив його перед Плексом і Танаседою.

Тому що він був гімняним мужиком, як і решта, і насправді гнів був його основним режимом.

Або:

Тому що ти був ускочив усередину заплутаної справи з небезпечно нестабільною жінкою з головою, повною передового бойового софту й прямою лінією, що поєднувала її з…

Чим?

— Що вона продавала, Плексе?

Він витиснув із себе повітря. Ніби здувся.

— Не знаю, Таку. Справді не знаю. То була якась зброя, щось часів Виселення. Вона називала це «протоколом Кволґрист». Щось біологічне. Вони забрали справу з моїх рук, щойно я звів їх. Коли сказав, що попередні дані підтверджуються. — Він знову відвів очі, цього разу без ознак нервозності. Його голос набув невиразної гіркоти. — Сказали, що воно надто важливе, як на мене. Що не можуть довірити мені тримати язик за зубами. Привезли спеціалістів з Міллспорта. Довбаний Юкіо приїхав із ними. Вони викинули мене.

— Але ти був там. Ти бачив її тієї ночі.

— Так, вона передавала їм усе на очищених списантських чипах. Потроху за раз, розумієш, бо вона нам не довіряла. — Він кахикнув сміхом. — Не більше, ніж ми довіряли їй. Від мене хотіли, аби я щоразу ходив з ними й перевіряв попередні контрольні коди. Аби переконатися, що то справжня старовина. Усе, що я схвалював, Юкіо забирав і передавав своїй ручній МП-команді. Я ніколи нічого з того не бачив. А знаєш, трясця, хто її взагалі знайшов? Я. Вона спочатку прийшла до мене. А все, що я отримав — мене викинули геть із гонораром за знахідку в зубах.

— Як вона тебе знайшла?

Він пригнічено знизав плечима.

— Через звичайні ходи. Здається, вона кілька тижнів розпитувала про таке в Текітомурі. Шукала когось, хто міг би штовхнути такі речі.

— Але вона не казала, що воно таке?

Він насуплено сколупував пляму натільної фарби з автоформи.

— Ні.

— Плексе, годі. Вона достатньо вразила тебе, щоб ти покликав своїх дружбанів з якудзи, але так і не показала тобі, що мала?

— Я нікого не кликав. Трясця, вона сама попросилася до якудзи.

Я насупився.

— Справді?

— Так. Сказала, що їм було б цікаво, що вона має дещо корисне для них.

— Ох, та це ж лайно краб’яче, Плексе. Чого б це якудза зацікавилася біотехнологічною зброєю трьохсотлітньої давнини. Вони ж ні з ким не воюють.

— Може, вона думала, що вони зможуть продати її військовим замість неї. За відсоток.

— Але вона такого не казала. Ти щойно сказав мені, буцім вона говорила, що має дещо корисне для них.

Він глянув на мене.

— Так, мабуть. Не знаю. У мене не прошита ота твоя драна тотальна пам’ять посланця. Я не пам’ятаю точно, що вона сказала. І мені насрати. Як я вже сказав, воно мене більше не стосується.

Я відступив від нього. Сперся на стіну контейнера й замислено оглянув осколковий бластер. Периферійний зір показував, що він не рухався зі своєї автоформи. Я зітхнув, ніби якась вага знялася з моїх легень, а тоді знов осіла на них.

— Гаразд, Плексе. Ще кілька легеньких питань, і я злізу з твого горла. Та нова версія мене, що