Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

Розділ 28

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

 

Каміла

Я прокинулася і відчула що лежу на комусь.Знову. Тільки цього разу не втекла.Вчорашній вечір був...максимально дивний. Думаю саме так можна пояснити наше раптове зблищення. Бо іншими словами я не можу виразити свї думки. Макс...його слова про Яну наче камінь з душі зняли. 

-Може перестанеш на мене витріщатися,сестричко?

-Я просто дивлюся, брате.Доречі, котра зараз година?

Макс забрав свою руку котра лежала  на моїй талії і взяв телефон з зарядки.

-Пів девята.

-Пора вставати.

-Ти як хочеш а я ще посплю.-сказав він закриваючи очі.

-Ей! Нині зустріч з партнерами.Ти ще проспиш усе.-сказала я.

-Ой.Дякую що тепер і ти мене цим бізнесом штрикаєш.

Макс піднявся від чого я також зробила це бо тепер уже не було його грудей на котрих я і лежала весь час.

-Слухай, те що вчора сталося...-почав він.

-Нічого не означає.Я і сама це знаю.Так що не парся.-сказала я знизивши плечима.

-Так.Дійсно.-здається він сказав це якось здивовано але я не зациклилася на цьому.

Макс встав і пішов у душ а я ж у свою кімнату.Тем почекала з пів годинки щоб не застукати втретє Макса у ванні, зоча скажу чесно це було б чудово.Та я залишуся з цією прогалиною. І дійсно, коли зайшла в душ то Макса вже не було. Та й в принципі до вечора я уже його не бачила.Схоже, він знову кудись поїхав.

Макс

Після душу  я повепрнувся в кімнату куди зайшла стурбована Лідія.

-Максим, я знаю що можливо ти зайнятий і...не хочеш мені допомагати але я хочу тебе про дещо попросити.-сказала жінка.

-Ну можливо і допоможу.Залежно з чим.

-Я маю зараз поїхати ще в ресторан де має зустріч відбутися а Денис свою сорочку порвав.Я не знаю як це сталося.Ти можеш поїхати з ним по нову.Прошу.

-Гаразд. Я десь за пятнадцять хвилин буду внизу.

-Господи, дякую тобі велике.-сказала вона і вже розвернулася щоб піти

-Лідіє, дякую вам. Вчора за вечерею з татом, ви...стали на мою сторону а не його.Дякую вам.-сказав я хоча це було і не просто.

-Максим, я не хочу бути твоїм ворогом.І стала на твою сторону не для схваленя, а тому що вважала Георгія не правим.Він не мав би все те казати.І...ти будь обережний.

Я кивнув головою у знак згоди.Лідія вийшла залишаючи за собою лимонний запах а  я ж пішов у гардероб де одягнув чорні джинси, пурпурове худі і кепку. Сьогодні було наче трохи тепліше ніж вчора тому куртку не взяв. Взувши красовки я спустився на низ де уже покірно стояв Денис.Напевно,  і мені не завадить купити іще одину чорну сорочку.

Щойно я зрівнявся з ними і Лідія простягла мені гроші.

-Це не потрібно.Думаю що це і так гроші батька.Як і мої.-сказав я посміхнувшись.

-Дякую.-сказала вона а тоді я глянув на Дениса.

-Поїхали?-спитав його.

-Так.-сказав він весело.

Я взяв його за руку і ми вийшли на вулицю а тоді і в гараж.Там я посадив його назад і пристебнув паском безпеки. А тоді сів на своє місце і ми рушили.

-Максим, а ти в школі вчився?-раптом спитав він.

І що я маю сказати йому, що сачкував чи розповісти як замість уроків до діда в село їздив.Без відома батьків ясне діло.

-Ну...а чому ти питаєшся?

-Я вчора у садку на запитання не правильно вілдповів.З мене всі сміялися.А ти вчився?

-Денис, не звертай увагу на слова і емоції інших.До того ж на сміх.І я незавжди був розумним і з правильними відповідями. Не переймайся цим. Головне пробувати.На помилках потрібно вчитися.-вирішив помудрувати я .- А в тебе у садку загалом як справи?До школи вже готовий іти?

-Ні.Я не хочу до школи.Там злі вчительки.-його відповіь заставила мене посміхнутися.

-Ну але ж не всі вони злі.Є і добрі.

-Там дівчата.-сказав він .

А тут я вже нахмурився.

-А в дівчатах що не так?

-Вони дивні.Їх неможливо зрозуміти.Спитаєш як справи, вони скажуть а тобі що до того? Нічого не питаєшся а просто стоїш, кажуть що дурень.Постійно їм все не так.

-Це ти про конкретну одну дівчинку.-спитав я і подивився на нього через дзеркало заднього вигляду.

-Так. Вона така красива.Просто ідеальна.А ще має маленького плюшевого ведмедика.Вона казала що сьогодні буде в красивій білій сукні.А моя сорочка не підходить під неї.-сказав він а тоді замовк.

-Тобто сорочка сама по собі не порвалася.-сказав я тишком посміхнувшись.

-Ти ж мамі не розкажеш?Просто ця сорочка з ведмедиками вона надто дитяча.А я не хотів казати мамі про Елю бо вона б почала кожного разу розпитувати про неї.

-Не скажу. Буде наша маленька таємниця.-відповів я.

 

Ми вже купили Денису його білу без малюнків сорочку, я поновив свою чорну.І так як ми дуже скоро впоралися то ми іще зайшли на вафлі.І коли вже Денис смакував свою порцію а я листав інсту він спитав мене.

-А чому ти чорну сорочку купив а не білу?

Я перевів погляд від телефона на нього.

-Це дівчатам чорні сорочки більше подобаються ніж білі?-знову спитав він дивлячись на мене.

-Не знаю які сорочки дівчатам подобаються більше.-знизив я плечима.-Просто мені чорна більше подобається.

Ну не скажу ж я малій дитині що ношу чорну сорочку через те що в мене мама померла а ще я страшенно ненавиджу такі вечори. Це як похорони.Всі такі серйозні...

-А ти чому вафлі не їж?-знову спитав Денис.

Я віждклав телефон і взяв з тарілки свою порцію і відкусив шматочок.Ідея щодо замовлення вафель була Дениса а я і не відмовився.Мені було легк і просто проводити з ним час.

-Макс! Невже ти приїхав?-почув знайомий голос збоку і лед не вдавився з несподіванки тим шматочком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍