Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Кожен досвідчений алхіміст повинен усвідомлювати, за що він зможе взятися, і що реалізувати буде неможливо. - промовив старий учитель.

З уроків фізики хлопчик знав, що вода не змінює об’їму, але на неї можна натиснути. І дуже сильно. Здатність та можливість, зі зламаною плашкою, тепер у нього була. І бажання, якщо на те пішло. Потрібно лише сильніше натиснути. Хоча жодних експериментів він ніколи не робив, був упевнений, що в нього все вийде. Потрібні піктограми закружляли по кімнаті. Трансформація. Куб почав ніби стискатися, доки вода не дійшла до його верхньої частини. Потрібно було випустити повітря. Нові піктограми. Куб присів. Тепер його маса обтягнула воду зверху, зрізуючи її міліметровий шар. Чудово. Повітря немає.

- Мета цього випробування — навчити молодого алхіміка приймати той факт, що не всі завдання йому під силу. - продовжував учитель.

Але Сорок Третій його не слухав. Він продовжував стискати камінь, куб повільно вминався всередину, доки вода не дійшла до краю кам'яної трубки. Хлопчик за допомогою нових символів швидко закрив цей край шаром каменю.

- Не всі завдання можна виконати. Ти повинен це розуміти, щоб не марнувати час. Думаю, ти вже давно усвідомив, що розбити кулю неможливо з тією масою піску, що ти маєш під рукою.

Ще сильніше стиснути куб. Сорок Третій стискав його, поки не почулися якісь дивні ледь чутні звуки. Саме час. Для кількох сяючих піктограм, які мали відкрити верх трубки з каменю. Хлопчик глибоко вдихнув і спробував якнайшвидше провернути чергову трансформацію.

- Тому нічого страшного немає в тому… - драйтл запнувся і замовк.

Тонкий потік води з величезною швидкістю помчав до стелі. Він пробив і кулю, і саму стелю з характерним звуком черепиці, що ламається. Кришталева куля захиталася. Наскрізну дірку добре було видно. По кулі почали розповзатися дрібні тріщини, які поступово розширювалися і вкрили павутинням один її бік. За мить вона обсипався на підлогу, заполонивши шумом битого кришталю усю кімнату. Вчителі схопилися зі своїх місць. Запанувала тиша. Джьюд перевів погляд на старого драйтла. Усі на нього подивились. Той часто закліпав очима. І лише потім схвально посміхнувся.

- Сміливо. І розумно. Я не сказав, що можна використовувати тільки універсал, тому ви мали право використовувати воду. Браво.

Він поплескав у долоні. Інші вчителі виглядали розгублено і не стали за ним повторювати. Сорок Третій, нарешті, зміг трохи розслабитися.

- Кулю потрібно відновити та повісити на місце. Сходи в тому кутку. - старий драйтл пригладив одяг і сів на місце.

Інші наслідували його приклад. Усі вони дивилися на Сорок Третього. Хлопчик зітхнув. То розбий кулю, то наново створи кулю. Він глянув нагору. Там висіла мотузка та частина кришталю, що не обсипалася. Хлопчик запитливо глянув на старого вчителя. Той хмикнув, вийняв свою плашку. Він підвівся і підійшов. Піктограми закружляли у повітрі. Незнайомі піктограми. Вони горіли фіолетовим вогнем. Не таким, як у самого Сорок Третього. Хлопчик задивився на них. Ті гармонічно кружляли на шляху до плашки. Потім кришталь з мотузки витягнувся в тонку волосінь і перетік на підлогу до решти битого.

- Ну от, тепер усі частини тут. - сказав вчитель, і пішов за свій стіл.

Нічого собі! У хлопчика виникло сто запитань, але зараз він не міг їх поставити. Сорок Третій викликав потрібні піктограми та блискавично створив кулю. Він пам'ятав її у найдрібніших деталях. Звичайна порожня куля. Тільки згори була спеціальна петля, в яку і простягається мотузка. Це було легко. Набагато складніше було принести важку драбину, влізти на неї не впавши, і прив'язати кулю. Джьюд провів його з кімнати.

- Ну і виставу ти тут влаштував. Іди і нічого не розказуй тим, хто ще не був на випробуванні. Інакше отримаєш у мене.

Сорок Третій кивнув головою. Хоч він і займався з цим учителем уже рік, ніяк не міг зрозуміти, коли той жартує, а коли говорить серйозно.

Після обіду хлопчик стояв у кабінеті Серафеїма.

- Мені розповіли про твою блискучу ідею. - сказав ректор, сідаючи за стіл. - Що сказати? Я вражений. І твоєю вигадкою, і тим подивом, з яким мені розповідав про це старий Зеокріт. Зізнаюся, я навіть не знав, що його щось може здивувати у цьому світі. Але тобі, молодий драйтл, це вдалось зробити. Сідай.

Сорок Третій обережно підійшов до столу, висунув собі стілець зі спинкою і сів на нього.

- Розкажи мені, що це за сплески твоєї здібності? То про неї ні слуху, ні духу, то раптом твої піктограми літають за сто кілометрів довкола.

Хлопчик знизав плечима. Говорити правду він не збирався.

- Як і тоді, на першому році навчання. Вона просто з’явилася. Адже я не можу їй наказувати. Ви говорили, що згодом я навчуся застосовувати здатність так, щоб піктограми не літали. Але я навіть не знаю, з чого почати. Це і все. Я не можу керувати здібністю. Я навіть не можу її відчути.

Серафеїм усміхнувся.

- Всьому свій час. Ти чув про рослину тристебельник?

Сорок Третій чув. Напевно, якщо і є щось дорожче в світі за цю надзвичайно рідкісну рослину, то це корони прямо з голів монархів. І не з кожного монарха корона буде дорожчою. Хлопчик закивав.

- А чи ти знаєш, як його вирощують? - спитав Серафеїм. - Ні? У них, як і в багатьох інших рослин, є насіння. Це насіння садять у спеціальний ґрунт на певній висоті. За посівами доглядають: поливають, удобрюють, видаляють бур'яни. А потім продають. Все як завжди. Ось тільки тристебельник довго сидить у землі. Довго це по-твоєму скільки?

Сорок Третій задумався. Усі рослини, що вони вирощували з батьком, продавали того ж року. Але, якщо Серафеїм так ставить питання, то очевидно, що чекають появи паростків довше.

- Один рік? - невпевнено спитав хлопчик.

Серафеїм усміхнувся. Він не поспішав відповідати. Якийсь час він дивився прямо на хлопчика.

- Сім років. Сім довгих років той, хто посадив тристебельник, не знає, чи все добре з насінням. Чи буде урожай. Чи вдасться заробити. І знаєш, що рятує тих, хто вирощує цю рослину? Терпіння, молодий драйтл. Це те, чим тобі необхідно запастися на ті роки, що ти знаходишся тут.