Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Коли він пройшов через головний вхід у поліот і отримав свою плашку, то його зустрічала та сама незворушна скульптура. Алхіміст у величній позі. Поруч порався працівник із пензликом та банкою фарби. Значить, все ж таки слід Алхіміста щороку підфарбовувати? Хлопчик усміхнувся і пішов до свого корпусу. Своїм друзям він розповів про все, що сталося, лише коли вони вийшли втрьох на сходи третього поверху.

З цього дня життя Сорок Третього змінилося.

Він ще й не здогадувався, наскільки.

Як завжди, у день випробування прибули вчителі з інших поліотів. Сорок Третій бачив, як вони заходили до великої зали, яка і сьогодні служитиме місцем проведення випробування. Як драйтли не намагалися стримуватися, але все одно кидали на Сорок Третього косі погляди. Чутки ширяться дуже швидко. Сорок Третій мав проходити випробування останнім, але завжди знайдуться ті, хто бояться йти першими, тож хлопчик зайшов набагато раніше, ніж було визначено заздалегідь. І йому дуже пощастило. Випробування сьогодні проходило дуже повільно. Усі, хто виходив, прямували за одним із вчителів в іншу частину корпусу так, щоб той, хто пройшов випробування, нічого не зміг розповісти своїм друзям. Серафеїма сьогодні Сорок Третій ще не бачив. Ректор приходив на перші два випробування молодших курсів. На третє і на четверте вирішив не йти. Мабуть, він кілька днів тому вже побачив, що хотів. Хлопчик стояв посеред кімнати. Ліворуч від нього на підлозі лежав великий валун. У половину його зросту. Праворуч горбик червоного піску – універсального будівельного блоку алхімії. Попереду стояв стіл, за яким сиділи чотири вчителі. З поміж усіх він знав лише одного – Джьюда, свого вчителя. Саме його вчитель і почав розмовляти.

- Номер.

- Сорок Третій.

- Добре, Сорок Третій. Сьогодні ти матимеш два випробування. Перше – на перевірку сили твоєї здібності. Ми вимірюємо її величиною об'єкта, який майбутній алхіміст зможе розщепити. Ось твій об'єкт. Може, скажеш, що він собою являє і який його склад?

Хлопчик знав склад звичайного каменю такої породи. Але ж на випробуванні вчителі могли діяти й хитро. Тому він узяв плашку, блискавично викликав піктограми, які відразу почали кружляти по кімнаті. Хлопчик торкнувся каменю. Так він і думав, було додано два вкраплення. Сорок Третій назвав їх та отримав схвальні кивки вчителів. Потім викликав потрібні піктограми розщеплення та перетворив камінь на гору піску. Джьюд кивнув і покрутив пальцем, показуючи, що треба повернути назад. І із цим проблем не виникло.

Вчителі схвально кивали щось записуючи на біленьких аркушиках паперу, що лежали перед ними на столах. Потім найстаріший із вчителів заговорив.

- Бачиш на стелі кришталеву кулю?

Сорок Третій звів очі. Справді, до стелі була прив'язана куля більша за його власну голову розміром. Напевно, кришталева. Вона висіла майже над ним.

- Твоє завдання – збити її.

Хлопчик здивовано підняв брови.

- Ти зрозумів усе правильно. Розбити кулю. За допомогою твоїх здібностей. Бачиш праворуч від тебе жменька універсала? Будь добрий, з його допомогою створи щось, що зможе розбити кулю без прямого твого втручання. Тобто, не можна зробити довгу кам'яну палицю, взяти її в руки і дубасити по кулі. Все, що може впоратися із посталеною задачею без твоєї прямої участі, є прийнятним.

Сорок Третій усміхнувся. Цікаве завдання. Він обійшов горбик із піску, щоб оцінити його обсяг. Замало. Він би міг спробувати зробити з нього шип, але той буде занадто тоненьким і навряд чи завдасть шкоди кулі. Плюс до всього, куля знаходилася не прямо над піском, а, отже, шип потрібно створювати під нахилом, що призведе до неминучого його падіння, адже нема за що зачепитися біля основи. Відстрілювати шпильки учень не вмів. Мабуть, ніхто такого не вмів. Це був лише один із варіантів, запропонованих йому його ж фантазією. Хлопчик ще трохи постояв, розмірковуючи про те, як виконати завдання. Очевидно, в задачі мала місце якась хитрість, хитрість, яку варто було б побачити. З одного цього піску не можна створити щось, що змогло б розбити кришталь. Може, тут вся річ у логіці? Хитра задача, яку поставили так, щоб він ухопився за практичне її рішення, не подумавши про те, що випробування може перейти зовсім в іншу площину. Сорок Третій прикусив губу. Він спробував якнайточніше згадати слова, які говорив йому той учитель. Але не знайшов у них каверзи.

- Що скажете, молодий драйтле? Ви поки що не зробили жодної спроби. - посміхнувся йому той самий старий учитель.

Неможливо. Такого висновку учень дійшов дуже швидко, але відмовлявся в це повірити. Сорок Третій перебирав усі вигадані ним варіанти, навіть якщо вони були з області надприродного. Та вся безліч варіантів розтанула. І на думку йому, крім однієї ідеї, нічого більше не йшло. Хлопчик зітхнув. Інших варіантів, які варто було б випробувати, він не мав.

- Чи можна взяти трохи води? - спитав хлопчик.

Старий учитель підняв брови, дивлячись на нього. Потім посунув кухоль із водою, що стояв на столі у вчителів. Сорок Третій викликав піктограми, приклав плашку. Пісок зібрався у кам'яний куб із відкритим верхом. Розміром, із кулак дорослого. Усередині утворилася порожнеча. Хлопчик підійшов до столу, взяв кухоль. Він обережно налив трохи води в імпровізовану кам'яну чашу. Потім відніс воду назад вчителям.

- Що ти задумав? - запитав Джьюд.

Сорок Третій був надто сконцентрований, щоб відповідати. Він не мав цілковитої впевненості у результаті, але іншого нічого не міг вигадати. Хлопчик знову викликав піктограму. Трансформація. Він уже не намагався згадати, чи повинен він знати ці піктограми чи ні. Яка вже різниця? Він їх знав і мав намір цими знанням скористатися. Сорок Третій приклав плашку і в камені утворилося щось схоже на трубу, що дивилася просто в кришталеву кулю. Довжиною не більше семи сантиметрів. У діаметрі до півсантиметра. Один її край входив у куб, інший дивився в кулю. Тепер найголовніше.