Читати книгу - "Ті, кого немає"

він, – не старих ще, але самотніх чоловіків – тут було обмаль. Від жінки йшло пряме послання: мені, дорогенький, потрібне знайомство з тобою, конкретно з тобою, і не інакше. З цієї ж причини він і любив тих – маленьких, незіпсованих, у яких доросла суть ще дрімає.

– То як? Гей, прокинься… – долинув до нього крізь пляжний гамір хрипкуватий голос. Валентин увімкнув слух і повернувся, звівшись на лікті.– Запальничка знайдеться? Або сірники? Тобто – прикурити?

– Не курю. – Смагін рвучко сів і миттю її впізнав. Це була та сама, з маршрутки, з довгими ногами. Густе волосся вона прибрала під панаму. Отже, все-таки не фарбована. – І вам не раджу.

– Божечки! – з ніжним глузуванням глянула руда, галька під її сідницями захрускотіла. – Які ми правильні! Тут так не можна.

– А це чому? – Зблизька вона здалася йому симпатичнішою: з беззахисною білою шиєю та повненькими, ледь торкнутими помадою губами. – Як вас звати, якщо не секрет?

– Маргарита. Рита… – із секундною затримкою відповіла вона.

– А я – Георгій. – Тягти волинку він не збирався. – Дозвольте мені, Рито, запросити вас повечеряти сьогодні. Так би мовити, продовжити наше з вами знайомство. Я не такий зануда, як ви, мабуть, подумали.

Вона не стала ламатися, просто відповіла:

– Думаю, буде приємно пізнати вас ближче. Де й коли зустрінемося?

– Я в Новому Світі вперше. Приїхав сьогодні. Давайте о дев’ятій, будете моїм гідом.

– Тоді…– Вона легко підвелася й простягла руку. – Уставайте, я покажу місце!

Жінка виявилася трохи нижчою за нього на зріст. Повногруда, з веснянкуватою шкірою, дуже чутливою до сонця. Дотик її прохолодних пальців ударив його немов струмом. Ось воно – те, що йому потрібне! Але не сьогодні. Спочатку повичікувати, пограти з нею в кота й мишку.

– Алло! – Маргарита поглянула здивовано. – Ви чомусь увесь час відключаєтеся… Отже, зустрінемося коло входу на стежку Голіцина. – Вона ткнула незапаленою тонкою сигареткою праворуч. – Бачите пасмо пагорбів? Оце там. Знайти легко, тут усі знають це місце. Поблизу – набережна, скрізь можна посидіти, перекусити, трохи випити. Влаштовує?

– Так, – відповів Валентин, відступаючи на півкроку. Занадто вже відверто вона пахла. – То о дев’ятій?

– До зустрічі!

Він проводжав її поглядом, аж доки вона зникла. У фігурі щось трохи страусине: надто довгі ноги в рожевих пантофлях і хода з легким підстрибом.

Маргарита пішла, жодного разу не озирнувшись. Де вона зупинилася, чому не купалася, він так і не зрозумів, і це насторожувало, однак у голові невгамовно звучав радісний голос: ось тобі пригода, ти ж цього хотів? Спробуй, Валику! Випробуй себе, звільнися від рабства, усе має вийти. А чому саме до тебе вона підкотила, теж нехитре питання. Вибору в неї тут – нуль.

Вирішивши, що пляжу з нього досить, він побрів убік будинку, ліниво оглядаючи околиці. Піднявся на набережну, по дорозі поцікавився, як пройти до стежки Голіцина. Йому підказали, і стало зрозуміло, що ввечері дістатися туди від Фриди Львівни найпростіше через пустир і ріденькі зарості тамариску. Тепер – у душ і поспати. Тільки зараз він сповна відчув: події на ювілеї брата, поїздка до Луганська і дорога на південь вичавили його до межі. У результаті Валентин ледь не проспав геть усе, і тільки галас у дворі підняв його з дивана.

Приводити сюди жінку він навіть не думав.

Перетасовуючи ці неясні думки, він почав одягатися. У процесі з прикрістю скривився: дзеркала в кімнаті не було, єдина сорочка зім’ята, але не йти ж на побачення у футболці! Уже спізнюючись, квапливо натягнув легку куртку, переклав готівку у внутрішню кишеню й стрімголов скотився вниз. Йому вдалося не переламати ніг на крутому й слизькому кам’янистому спуску. Хоч і з труднощами, але він відшукав-таки в теплих сутінках дорогу до набережної, змішався з юрбою, а незабаром побачив і її, що байдуже стояла біля кіоску з сувенірами. Він спізнювався вже на пів години, але жінка терпляче чекала. На обличчі її не було ні розчарування, ані нудьги.

Вона була в строкатому вільному сарафані з глибоким вирізом. Нитка великого дерев’яного намиста, босоніжки на підборах, крихітна шкіряна сумочка-клатч. Макіяж грамотний – тому й вигляд значно молодший, аніж на пляжі. Перснів на пальцях немає, волосся укладене. Усе це він відзначив автоматично, бо точно так само – з оцінкою і схваленням – на Риту поглядали самотні немолоді мужички, які бродили набережною.

Підійшовши впритул, Валентин зробив винувате обличчя й промовив:

– Вибач, Рито, геть усе проспав! Мабуть, перегрівся сьогодні.

– Та чого там, – вона миттю струсила з себе застиглість. – У перші дні з усіма таке буває… Їсти хочеш?

– Ще й як! Куди підемо?

– Тут є одне місце. – Вона вже зовсім по-свійськи підхопила його під лікоть. – Там чудові шашлики. Потім погуляємо біля моря. Я от що хотіла в тебе спитати, Георгію…

Валентин спочатку не зрозумів, до кого вона звертається, і тільки потім згадав, що назвався цим іменем під час знайомства. Він злегка схилився до жінки.

– Ну?

– Ти звідки приїхав?

– Та яке це має значення, дорога?

– А що робиш?

– Тобі буде нецікаво.

– Про що ж ми будемо говорити?

– А навіщо?

– Прикольно, – вона вимушено розсміялась і на секунду пригорнулася до нього. – Ну, скажи хоча б – дружина в тебе є? Діти?

– Подивися на мене: я що, схожий на сімейну людину? І потім – от я ж не цікавлюся твоєю анкетою. Навіщо вона мені? Ти мені сподобалася відразу, така як є. А подробиці тільки псують враження.

– Сподобалася?

– Дуже. – Валентин зупинився, повернув її до себе та обійняв – ніби перевіряючи на міцність. При цьому всередині в нього ніщо не здригнулося.

Маргарита охнула й завозилася, звільняючись із кільця його рук.

– А ти, виявляється, сильний, – з неясною, чи то схвальною, чи то докірливою інтонацією вигукнула вона. – Наберися терпіння…

Він і не думав, що жінка так стрімко сп’яніє. Що її треба буде мало не на руках тягти на адресу, яку вона невиразно пробурмотіла, щоб здати з рук на руки якійсь крикливій літній татарці. Слава богу, ця темна місцина в нетрях була неподалік – по інший бік тамарискового гаю, одразу за кварталом триповерхівок.

Валентин спиртного не торкався, із задоволенням їв соковите м’ясо,