Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

Скеровую машину на центральну вулицю та міркую над тим, яким шляхом краще їхати. Бо щось так сильно схотілося заїхати до улюбленої кав'ярні та взяти раф із солодкими пончиками.

Від мрій про солодке мене відвертає звук вхідного повідомлення. Бринь.

«Абонент Олег знову в мережі».

Тієї ж миті тисну «передзвонити».

Та знову чую кляті одноманітні гудки. Мене перекидає на голосову пошту. Та що це взагалі коїться? Що за чортівня? Невже Олег мене заблокував? Але навіщо?

Образився як мала дитина?

Та ні. Безглуздя якесь.

Ніби я не знаю де, в разі чого, я можу його знайти.

Виникає нагальне бажання розвернути машину на сто вісімдесят градусів та їхати до Тітова в офіс на розмову. Треба якнайшвидше розібратися з причинами, через які він так відверто ігнорує мої дзвінки.

Стиснувши щосили пальці на шкіряній обшивці, я тримаю кермо у рівному положенні. Не тиснути на газ надміру.

Через двадцять хвилин я маю здзвонитися з замовником та узгодити план нашої майбутньої співпраці. Якщо дзвінок не відбудеться — я втрачу гроші.

Поринувши у роздуми, не помічаю як оминаю улюблене кафе. А коли оговтуюсь, то вже нема часу, щоб робити зайвий крюк. Поп'ю звичної кави з домашньої кавоварки, а замість солодких пончиків будуть пишні пиріжки з вишнею від Ніни.