Читати книгу - "Примари Пустомитського болота"

був ростом з Мишка, такий же плечистий і міцний, його навіть можна було б прийняти за перевдягненого хлопчака, якби не довгий, пружний хвіст. Він стрибнув з драбини  й направився до дітей.

-  « Земляни звідки у вас персональний шукач Ія? Судячи з повідомлення, яке залишив Ій на своєму шукачі, ви його друзі й знаєте де «Камінь?»» - пролунало у вухах дітей.

- Ій залишився… там було таке… там поганий дядько намагався нас убити, стліляв у Ія пломенем. Ій поланений… Вони залишилися там… - Надійка, не перестаючи торохтіти, махнула в сторону болота.

-  Ій дав нам свого шукача, щоб ми змогли вас попередити. Чорний саламандр заблокував портал - двері в які ви мали приземлитися. А «Камінь» залишився там, на столі біля великого комп’ютера. Ійчик мав його розблокувати й разом із Професором принести сюди, – сказав Василько, відчуваючи свою значимість від того, що саме йому, Ій дав шукача.

-  « Покажіть де знаходиться, той комп’ютер, бо на наш борт звідти ніяких сигналів не надходить.»  

Василько оглянувся. В місячному сяйві, серед осоки відбивалося водяне плесо, а позаду темніли десятки зарослих острівків.

- «Ага легко тобі сказати», - подумалося йому.

 – Чомусь  вночі, всі острівки однакові.  Може  дочекаємося ранку? – винувато вимовив хлопець.

- «Немає в нас часу до ранку, залазьте в корабель! З висоти ми, напевне, знайдемо те місце.» - Космонавт, швидко пішов до свого мерехтливого об’єкта.

-  Ми що, вмістимося всі у цій мис.., тобто літаючому об’єкті? – скептично запитав Мишко.

Невисокий космонавт тільки посміхнувся й прошмигнув у середину. Діти боязко полізли по драбинці. Першим подряпався в гору Мишко. Надійку підсадив Василько, а Миколка, з неохотою подерся останнім.

  В кабіні зорельота було не так й тісно, як здавалося знадвору, попід стінами стояли зручні крісла, кабіна пілота була під стелею, а одну стіну займав велетенський  ілюмінатор. Через нього болото проглядалося як у день. Василько зразу ж впізнав островок, де вони, вперше з Миколкою, побачили те злощасне вогнище на болоті. Проте, де була  підземна кімната, звідки вони прибігли й де був той люк, з якого вилізли, йому було невтямки.

-  Може, якби із висоти глянути? – не вспів Василько це вимовити, як їх понесло вгору й підняло високо над болотом. Звідси, з висоти пташиного польоту, було видно: і село, і ліс; а вже болото тяглося, то десь аж за обрій.  Надійка злякано притулилася до Василька:

- А ми звідси не впадемо?

- Це ж техніка, не дрейф, – заспокоїв її Миколка. Він почувався справжнісіньким космонавтом.

- Чуєте,  шукач Ія задзижчав? Ніби джміль у склянці. – Василько нагнувся над приладом, там мерехтіли вогники.

- «Шукач налаштований на хвилю, яку випромінює енергетичний кристал. Значить «Камінь» уже на поверхні. Ми ідемо на зниження,» - пролунало у вухах дітей. Сріблястий космонавт тільки махнув лапкою із своєї кабінки й вони почали спускатися. Через ілюмінатор було видно, що земля наближається із катастрофічною швидкістю, але ніякого переляку чи перевантаження, діти не відчули навіть тоді, коли апарат різко зупинився й завис у повітрі. Через ілюмінатор вони бачили, як болотом бреде одна-однісінька  людина. Високий чоловік йшов баговинням навмання не минаючи мокроти й, в розпачі, вертів головою, ніби когось шукаючи. Зображення на  ілюмінаторі приблизилося й діти впізнали бороданя.

- Це наш Плофесор! Але де ж Ійчик? - вигукнула Надійка.

- « В нас сувора заборона вступати в контакт з дорослими землянами. Звичайно, крім екстремальних випадків, але думаю, це саме той випадок?» - хвостатий космонавт поділився із дітьми своїми ваганнями.

- Не переживай, Професор був навіть у вашому підземному місті, Ій з ним теж товаришував.

- «Тоді, немає мови», - повеселів сріблястий космонавт і махнув лапкою вниз.

Літальний апарат пішов на зниження по спіралі й, зробивши обліт, зупинився навпроти ошелешеного Професора. Через спущену драбинку повистрибували діти.

- Професоре, де Ійчик?  Ви врятували дільничного? – Першим до бороданя підбіг радісний Миколка.

Але він, ще не добігши, зупинився вражений; Професора важко було впізнати: закіптюжений, в роздертій одежі, лице чорне від сажі, борода обсмалена в кількох місцях. Миколка, здається, навіть розгледів в його очах якісь дивні іскорки.

- Ій залишився, там. Він передав оце! – Професор дістав із кишені «Камінець». Проте «Камінь» був вже не таким, яким бачив його Миколка раніше - а звичайним. Те незвичне сяйво, що завше мерехтіло в його середині, зникло.

Сріблястий космонавт підійшов, до Професора, взяв «Камінця» і невдоволено похитав головою.

- «Що сталося? Камінь втратив свою активну формулу. Тепер його неможливо буде активувати.»

- Це той, чорний саламандр-Віт запустив у нього електричною дугою, а потім усе зайнялося й вибухнуло. Ій не відпускав бандита й їх зачинила стіна. – В Професора забриніли сльози. - Я мушу повертатися, я маю вернутися до них.

-  То, все тепер дарма? Тепер цей «Камінь»… він нічого не допоможе? – у Василька опустилися руки.

- « Чому ж, просто сили в нашого «Джерела» буде недостатньо. Але ми вишлемо увесь свій флот і спробуємо змінити траєкторію «Вказівного пальця».  Звичайно зіткнення вже не минути, але ми зробимо все можливе, щоб мінімізувати його наслідки. Як би ж хоч нам знати той код, що був у Камені.».

- Ви про це? – Миколка простягнув свою руку, там яскраво, на всю долоню, виділявся напис.

- «Це ж чудово! – по-дитячому зрадів, звірок в скафандрі. Він обережно взяв Миколку за руку й тримав її роздивляючись напис, ніби то була дорогоцінна кришталева ваза. – Нам потрібно негайно, негайно летіти на базовий корабель, там нанолазерний сканер… Справа в тому, що напис на  руці зберіг всю енергетику «Каменя» й тільки перенісши напис на сканер, ми зможемо знову активізувати його.»

- А як же друзі? Може й вони зі мною?

- Лети, а ми допоможемо Професорові, - вимовив Мишко.

- «Боюсь, що тим людям і Ієві ви вже не допоможете, якщо була пожежа, там спрацював захист… - звірок з сумом опустив голову. – Але, думаю, їх жертва була не даремна. Тепер ми зможемо відвернути страшну  катастрофу.»

Надійка, мало не розплакалася:

- А як же, як же Ійчик? Невже він загинув? А, ті люди, може, вони  таки встигли вибралися?

- Я повернуся й спробую хоч когось врятувати. А ви летіть – Професор повернувся й попрямував назад у темінь.

Мишко відкликав Василька в