Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

писав Бертольд Брехт. Віднедавна нам живеться настільки добре, що у свою лояльність ми включили ЄС, Захід, третій світ, добробут тварин, а починаючи від Женевської конвенції 1949 року — навіть наших ворогів. Проте необхідність цього відчувалася значно раніше. У ІІІ столітті до Христа китайський філософ Мо Цзи побивався з приводу воєнних руйнувань: «Якби інші держави розглядали як власну […], то люди б любили одне одного і не шкодили».

Хоча тести не виявили значної різниці між моральними рішеннями віруючих та атеїстів, рух «ID» стверджує, що моральна поведінка є лише людською особливістю, яка витікає з релігії, передусім християнської. У виданій Деккером 2005 року книжці прихильник «ID» ван дер Меер (van der Meer), наприклад, каже: «[…] люди — це єдині примати, які думають про моральні норми». Правда, Франс де Вааль, експерт у цій галузі, вказав на те, що люди здебільшого взагалі не думають про моральність своїх вчинків. Ми діємо швидко та інстинктивно морально на сильній біологічній основі, а потім вигадуємо причину того, що несвідомо вчинили за долю секунди. Наші моральні цінності розвивалися протягом мільйонів років і базуються на несвідомих універсальних цінностях. Як і моральна поведінка тварин, ранній прояв моральної поведінки в розвитку індивіда також є аргументом на користь біологічного підґрунтя такої поведінки. Маленькі діти втішають членів сім’ї, у котрих щось болить, навіть ще до того, як навчаться говорити чи зможуть думати про норми моралі, точнісінько як це роблять людиноподібні мавпи. Коли дорослі поводяться так, наче в них біда, то однорічна чи дворічна дитина втішає їх. Не тільки діти, навіть домашні тварини в такому експерименті жваво втішали інших. Шимпанзе також вміють поводитися альтруїстично, як людські півторарічні діти, навіть якщо за це не обіцяно ніякої короткотермінової чи довготермінової винагороди. Вони подадуть палицю іншому шимпанзе чи олівець дитині просто тому, що ті не можуть самі до них дістати. І вони багато разів повторюють такі дії, не очікуючи винагороди. Тож корені нашого альтруїзму сягають дуже далеко в минуле. Тому висловлювання прихильника «ID» ван дер Меера, що «добра поведінка не має біологічних причин, її треба навчитися, оскільки природою вона не закладена, а отже, оступитися легко», повністю позбавлене підґрунтя. Важко збагнути, яким чином видатні дослідження приматів Франса де Вааля та інших вчених щодо біологічної основи соціальної поведінки були зведені до того, що прихильник «ID» Йохемсен у книзі Деккера назвав «зсиханням гуманітарних і соціальних наук до окремого розділу біології». Прихильникам «ID» не зашкодило б поставити під сумнів власні необґрунтовані ідеї!

XIV.4 Моральні схеми

У прийнятті моральних рішень бере участь не

лише передлобна кора, а й деякі інші ділянки мозку.

У нашому мозку закладена ціла «моральна схема», адже нейробіологічні ланки розвивалися поступово протягом еволюції. Спершу ми розуміємо емоції інших людей за допомогою дзеркальних нейронів. Коли спостерігаємо за рухами руки іншої людини, у нас стимулюються ті самі мозкові клітини, які активуються, коли ми самі виконуємо цей рух. Дзеркальні нейрони є основою навчання через мавпування. Така імітувальна поведінка настроюється значною мірою автоматично. Так новонароджені, які не прожили ще й години, вже вміють наслідувати рухи уст дорослого. Так само дзеркальні нейрони функціонують у всьому, що стосується емоцій. Через них ми можемо переживати емоції інших людей. Таким чином вони лежать в основі емпатії. Дзеркальні нейрони були виявлені в префронтальному кортексі, передній частині мозку (PFC, рис. 12), а також у інших частинах кори головного мозку.

Великий PFC містить важливі компоненти нашої моральної схеми. Префронтальний кортекс відповідає за зв’язок між сприйнятими емоціями та моральними уявленнями. Він реагує на соціальні сигнали і пригнічує імпульсивні та егоїстичні реакції. PFC відіграє вирішальну роль при укладенні чесної «угоди». Його значення для моральної свідомості проявилося через наслідки пошкоджень, як то пухлин, стріляних ран та інших уражень цієї зони. Вони можуть викликати асоціальну, психопатичну й аморальну поведінку. Одному судді із США осколок гранати пошкодив префронтальний кортекс. Через це він не міг проявляти жодних почуттів до відповідачів і, на щастя, подав у відставку зі своєї посади. Пошкодження PFC у молодому віці призводять до порушень моральних установок і поведінки, що відбувається у психопатів. Функціональні порушення PFC виявляли також у чоловіків, звинувачених у вбивстві. Пацієнти, які мають передлобно-скроневу деменцію, захворювання мозку, яке починається в PFC, часто проявляють асоціальну і кримінальну поведінку — сексуальні домагання, порушення правил дорожнього руху із втечею водія з місця пригоди, спалахи насильства, крадіжки та педофілію. І лише згодом вдається розпізнати, що ці зміни в поведінці означали початок захворювання.

PFC відіграє головну роль у прийнятті рішень у ситуації моральної дилеми, наприклад у тестах, коли тільки ціною жертви однієї людини можна врятувати життя багатьох. Майже кожному з нас неймовірно важко прийняти таке рішення; проте люди з пошкодженим префронтальним кортексом у такій ситуації можуть зважувати абсолютно холодно і неупереджено. Приймаючи такі жорстокі рішення, вони не проявляють жодної емпатії чи співчуття.

Поряд із PFC для нашої моральності важливе значення мають також інші кортикальні й субкортикальні зони мозку — передня частина скроневої ділянки з мигдалеподібним тілом (амигдалою) всередині, розташований між шлуночками септум (рис. 23), система винагороди (вентральний тегментум nucleus accumbens, рис. 13) і гіпоталамус (рис. 15) в основі мозку. Всі ці зони є вирішальними для мотивації моральних вчинків і емоцій, що їх супроводжують. Амигдала також задіяна в оцінці соціального значення виразу обличчя і адекватній реакції на нього. У вбивць і психопатів виявили порушення функціонування амигдали, які пояснюють, чому психопати слабо реагують на вираз страху чи відчаю на обличчі своєї жертви. У звинувачених у вбивстві чоловіків виявили відмову скроневої кори головного мозку. Зазвичай недобрі наміри, що стоять за якимось учинком, зустрічають неприйняття в інших людей; вони засуджуються в цілому і викликають підвищений ступінь покарання. Але якщо відключити моральну схему (за допомогою транскраніальної магнітної стимуляції в правосторонній перемичці між скроневою і тім’яною ділянками), то піддослідного не хвилює, чи має хтось погані наміри, бо він уже не може поставити себе на його місце.

Отже, моральна схема зосереджена не тільки в неокортексі, зоні мозку, яка в ході еволюції виникла найпізніше. Еволюційно старші ділянки мозку також мають вирішальне значення для моральної функції. Типові моральні емоції, такі як почуття провини, участь, емпатія, сором, гордість, зневага та вдячність, а також відраза, повага, обурення і лють залежать від взаємодії між зазначеними ділянками мозку. Дослідження МРТ, якими супроводжувалися тести, коли піддослідні вирішували жахливі моральні дилеми, наприклад питання, чи треба задушити немовля, щоб врятувати життя багатьох людей, показали зміну активності в тих ділянках мозку, при пошкодженні або пухлинах в яких, як уже було раніше відомо, можуть виникнути проблеми з мораллю.

Попри всі ці гарні моральні імпульси нам не слід забувати, що за допомогою емпатії ми не тільки можемо розуміти інших і відчувати разом з ними, а також уявити собі їхні страждання, коли навмисне ображаємо чи мучимо їх, і тоді ми можемо вповні переживати й такі імпульси.

XIV.5 Чого можна повчитися у природи для більш досконалого суспільства

Людина — це зарозумілий шимпанзе.

Берт Кайцер, «Альцгеймер, трагікомічна опера» (2006)

Франс де Вааль — всесвітньо відомий дослідник приматів, родом із Нідерландів, який з 1981 року проводить свої дослідження в США. Його дев’ята захоплива