Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Пенфілда почала втрачати свої здібності. З роками вона з усе більшою тривогою очікувала великих свят, коли доводилося готувати для всієї родини, бо їй уже не вдавалося так гарно все контролювати. Звичайні вечері виходили, як і раніше. Більшість лікарів проґавили б такі непримітні ознаки. Проте клінічне чуття Пенфілда підказало йому, що в неї може бути пухлина в лобній ділянці. Так і було. Він прооперував сестру, і та знову стала здоровою». Проте труднощі з плануванням залишилися і після видалення великої частини правого префронтального кортексу і тканин пухлини. Через 15 місяців після операції вона готувала обід для одного гостя і чотирьох членів сім’ї. Організація обіду повністю провалилася, бо вона ніяк не могла проявити ініціативу і прийняти рішення — типові функції префронтального кортексу. Крім того, PFC відповідає за певну поведінку. При хворобі Піка та інших формах деменції префронтального кортексу він зазнає значних пошкоджень. При цьому в передній частині мозку звивини зсихаються, поки він не стане схожим на волоський горіх (рис. 27). На початковій стадії хвороби Піка виникають не так порушення пам’яті, як скоріше поведінкові порушення, за якими значно пізніше розвивається глобальна деменція (див. розділ ХІХ.1). Так відомий приклад одного професора, в якого першою ознакою хвороби Піка стала втрата почуття пристойності, і він у салоні почав справляти малу нужду на фортепіано. Цікаво, що протягом багатьох років у переважної більшості пацієнтів з діагнозом хвороба Піка в Нідерландському банку мозку після смерті при розтині під мікроскопом у клітинах мозку не виявляли типових кулястих включень, так званих «тілець» Піка. У минулому десятилітті виявилося, що деякі з цих пацієнтів, які також мали паркінсоноподібні порушення руху, хворіли на «фронтально-скроневу деменцію на основі мутації гена Тау в хромосомі 17». На ранній стадії захворювання вони також проявляли порушення поведінки, асоціальну поведінку, гіперсексуальність та гіпосексуальність, алкоголізм, агресивність, депресії і симптоми шизофренії. Відкривають все нові форми деменції. Так через нещасні випадки, пошкодження і захворювання поступово з’ясовуються функції префронтального кортексу.

XIV.2 Моральна поведінка: людське в тварині

У цьому розділі я хочу тільки показати,

що між людиною і вищими ссавцями

немає основоположної різниці в плані того,

що стосується їх розумових здібностей.

Чарлз Дарвін, 1871

Прихильники руху «Intelligent Design (ID)» («Розумний задум») виходять із того, що моральність ґрунтується не на біологічній основі, а дана людині Божою милістю, і коли її роздавали, то віруючі стояли на початку черги. Поборник «ID» Генк Йохемсен (Henk Jochemsen) у своїй книзі, виданій Кеесом Деккером (Cees Dekker) 2005 року, стверджує: «Для соціобіології та еволюційної етики альтруїстична поведінка з біологічної точки зору є неспростовно збоченою і патологічною, бо суперечить істинній людській натурі. Та в більшості культур і великих релігіях альтруїстичну поведінку підносять до найвищого ідеалу». Кожен, хто читав праці Дарвіна і Франса де Вааля, знає, що це нісенітниця. Це — ідея-фікс від ID-фіксів. Ще Дарвін у деталях показав, як моральна свідомість людини розвинулася із соціальних інстинктів, необхідних для виживання групи. І це можна спостерігати у всіх видів, наприклад приматів, слонів, вовків, які у співпраці змушені довіряти одне одному.

Почуття емпатії до інших є основою всяких моральних вчинків. Я сам з великим здивуванням спостерігав, як наш собака співчував своєму другові по іграх, псові нашої доньки, коли тому прооперували лапу. Зазвичай вони підбивають один одного на нестримні забави. Але після операції наш пес, дуже обережно принюхуючись, підбіг до іншого і залишався стояти біля нього, дивлячись дуже зосереджено та час від часу, тихенько попискуючи, давав зрозуміти, наскільки близько перейнявся долею свого приятеля. Далі він став дуже лагідно лизати прооперовану лапу іншого пса. Коли слона присипляють кулею чи медикаментозною стрілою, інші слони трублять, часом годинами намагаючись поставити його на ноги за допомогою хоботів. А коли слон випадково пораниться, його родичі приходять на допомогу, і зазвичай така поведінка не обмежується тільки членами власного стада. У колонії круків після конфлікту птах шукає втіхи у своєї пари. Вони туляться одне до одного, діляться їжею, вичищають одне одному пір’я, ніжно тримаються дзьобом за дзьоб, неначе цілуються. У світі тварин зафіксовано дуже багато прикладів справді моральної поведінки. В одному зоопарку стару хвору мавпу підселили до групи інших мавп. Оскільки вона не розуміла, чого від неї хоче доглядач, то інші бонобо взяли її за руку і відвели на потрібне місце. Коли вона заблукала і почала кричати про допомогу, інші підійшли і заспокоїли та відвели назад до групи. Спробуйте зробити те саме на вулиці Амстердама! Те, що людиноподібні мавпи мають усвідомлення моральності, видно з їх приятелювання і турботи про поранених родичів, яку проявляють шимпанзе. І, звісно ж, саме емпатія була причиною того, що бонобо втішав поранену пташку. 1966 року самиця горили Бінті Юа врятувала трирічного хлопчика, який у Чикаго впав із шестиметрової висоти у клітку з горилами. Тварини інших видів часом жертвують собою заради людей. У Каліфорнії лабрадор заступився за свого кращого друга і прийняв на себе укус гримучої змії. Про дельфінів відомо, що вони рятують із сітей не тільки своїх родичів, а іноді й людей. Співчуття та допомога становлять ядро людської моралі, але вони мають довгу еволюційну історію, яка аж ніяк не належить винятково людям. Ці приклади показують, що професор Кеес Деккер, нанотехнолог, ортодоксальний християнин і пророк нідерландського руху «ID» дуже перебільшує, коли рекламує моральність як виняткову прерогативу християнства. Так у своєму інтерв’ю газеті «De Volkskrant» (від 4.03.2006) він заявив: «Ісус каже: Люби Бога понад усе, а твого ближнього, як себе самого. Це — моральне завдання, закон, який важко зрозуміти чи дослідити за допомогою методів природничих наук. Проте існує усвідомлення добра і зла». Очевидно прихильники руху «ID» не читають праці тих, кого вони критикують. Тому й не можуть дійти висновку, що не релігія встановила моральні правила, вона тільки перейняла їх, коли ті виникли і розвинулися еволюційним шляхом серед соціальних тварин, до яких належить також і людина.

XIV.3 Несвідома моральна поведінка

Мабуть, найбільшою трагедією в історії людства

стало те, що релігія присвоїла собі мораль.

Артур С. Кларк (1917—2008)

Правила моралі служать для того, щоб підтримувати взаємодію і взаємну допомогу всередині соціально організованої групи. Вони функціонують як соціальний договір, який накладає обмеження на індивіда. Тому моральна психологія Дарвіна у «Виникненні видів» (1859) заснована не на егоїстичному змаганні між індивідами, а на соціальних зв’язках усередині групи. У ході еволюції взаємодопомога розвинулася із любові й турботи батьків про своїх дітей. Потім за принципом «Хто добре чинить, тому добром воздасться» вона поширилася на всіх представників свого виду. Так з часом уміння співіснувати з іншими стало самостійною цінністю. І зрештою цей продукт мільйонів років еволюції став стовпом людської моралі, яку лише нещодавно, всього пару тисяч років тому, перейняли релігії. Як би цинічно це не звучало, слід зазначити, що існування спільного ворога стає найсильнішим стимулом для почуття спільноти, механізмом, яким зловживали багато фюрерів і можновладців.

Біологічній меті моральності — сприянню співпраці — властиво віддавати перевагу членам своєї групи. На першому місці стоїть моральне зобов’язання лояльності стосовно власної сім’ї, родичів і своєї спільноти. І лише коли забезпечене виживання та здоров’я ближніх, можна розширювати коло лояльності: «Спершу — харчі, тоді — мораль», — як