Читати книгу - "Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького"

Основним недоліком зазначених заходів була їх традиційна орієнтація на пасивну оборону. Тому Сигізмунд І запропонував план якщо не повного, то хоча б часткового захоплення ініціативи. Для цього, на думку короля, треба було направити козацьку флотилію на Тавань, аби вона перешкоджала кримцям форсувати Дніпро. Цей план є офіційним визнанням ролі козацтва у справі захисту українських земель від агресії степовиків. Сама ж ідея контролювати за допомогою українських козаків дніпровські переправи остаточно увійшла в життя у другій половині XVI ст. завдяки розвитку Запорозької Січі. 1524 р., як завжди, на перешкоді став хронічний брак коштів. Тож, хоча Семен Полозович і Криштоф Кмітич за урядовим наказом «немало козаків брали були й мешкали з ними довгий час у Києві», грошей так і не отримали, тому більшість козацтва розійшлась. Щоправда, Полозовича з Кмітичем це не зупинило і вони «з малим почтом» козаків вирушили-таки в похід.

Наслідком оборонних заходів Великого князівства Литовського стало те, що кримці обминули її кордони й атакували Корону Польську. Розрахунок на те, що поляки ще не оговтались від весняного нападу білгородців і турків та очікують основного наступу кримців на київському напрямку, виявився правильним. Кримці глибоко врізалися у Львівську землю, спаливши при цьому передмістя столиці Руського воєводства. Розташувавши кіш поблизу Мостицького, нападники розіслали свої загони в різні боки. Особливо відзначилися вояки Іслам-Ґерая, які, за визначенням Бєльського, «в різних сторонах великі шкоди починили, всі, містечка попалили, людей... піймали». Під замком Пручником нападниками було завдано поразки, причому серед загиблих татар були й жінки, переодягнені в чоловічий одяг. Тоді багато татар «хлопи косами посікли».

Сигізмунд І ще на початку літа отримав повідомлення про наближення кримських чамбулів. До того ж київський воєвода попередив, що татарське військо зміцнене турецькими загонами: «Цар турецький чималу допомогу людьми йому вчинив». Тому король наказував, аби «всі панові ради наші, з дворами своїми й з усіма слугами своїми, кінно та збройно, зібралися й на готові були... і повітам би своїм казали теж зібратися і наготові бути». Ймовірно, подібні накази отримала й польська шляхта. Це непрямо підтверджує Бєльський, пишучи, що король, почувши про вторгнення татар, наказав малопольській шляхті рушити проти них. А це означає, що процес мобілізації вже йшов повним ходом. Сигізмунд І особисто вирушив до Сандомира, куди мали поспішати й інші шляхетські хоругви. Кримці, довідавшись про збір шляхти, почали стягувати свої загони до головного коша і швидко відступати до рідних улусів. Голова держави з основними силами дійшов до Львова, але татар не наздогнав. Тільки королівському авангарду пощастило перехопити декілька чамбулів перекопців і відібрати в них ясир.

Оскільки стратегічне переслідування татар військами Польщі й Великого князівства Литовського, як правило, не практикувалося, то кримці, відірвавшись від коронної армії, почувалися в безпеці та спокійно почали переправлятися через Дніпро в районі Тавані. Саме в цей час їх зненацька атакувала козацька флотилія С. Полозовича і К. Кмітича. Українські вояки, незважаючи на свою нечисленність, доволі успішно билися з перекопцями. Поки що відоме єдине пряме джерело, в якому описуються дії козаків. Це лист Сигізмунда І до ради панів Великого князівства Литовського перед Берестейським сеймом від 10 грудня 1524 р. У цьому повідомленні король, не приховуючи власного задоволення, пише, що козаки «до Таваня на службу нашу ходили і, там будучи, послуги свої нам немало вчинили, і тих людей — неприятелів усіх татар, які в панстві нашому були, тиждень (!) через Дніпро не пропускали і на кожен день з ними битву мали і багатьох їх били, а інші самі тонули, яка ж послуга їх нам добре вдячна є» (курсив автора).

Свого часу Боплан, описуючи Тавань, зазначив, що «це протока й велика переправа для татар, оскільки ріка тече тут одним руслом і має не понад 500 кроків завширшки, руський берег [правий] дуже високий і стрімкий, а протилежний — низький». В іншому місці своєї праці французький інженер писав, що турецькі стріли летять не менш ніж на 500—600 кроків. Зіставляючи повідомлення Боплана, бачимо, що постріл, зроблений з лука з правого берега (особливо зважаючи на його висоту), спокійно досягав протилежного. Якщо ж пригадати, що серед кримців були турки, частина з яких мала на озброєнні вогнепальну зброю, то залишається лише дивуватися, як жменьці українських вояків на відкритому місці вдалося протриматися під обстрілом багатотисячного війська цілий тиждень.

Судячи з усього, козакам вдалося або відбити ясир, або змусити татар просто кинути його. За повідомленнями московських агентів у Криму, військо перекопців повернулося додому з худобою і нечисленним полоном. Взагалі, змусити татар кинути полон, який становив основу здобичі, могла тільки велика небезпека. Такою загрозою була сама ситуація, в якій опинилося кримське військо. Неможливість переправитися через Дніпро могла, в разі підходу основних польських і литовських військ, стати для кримців безвихідною пасткою.

Татарсько-турецькі походи 1524 р. були загрозливим сигналом для уряду Великого князівства Литовського. Поставала реальна перспектива повторення ситуації кінця XV — початку XVI ст., коли татарсько-турецькі орди мало не щорічно нападали на території цієї країни. Наявність же у Криму протурецького хана Саадет-Ґерая І тільки посилювала ці побоювання. Причому страх перед новими вторгненнями виявлявся у вигляді паніки. Наприклад, на початку серпня пройшли чутки, ніби до Королівства Польського наближається велике турецьке військо. У Кракові зчинилася паніка, про оборону ніхто не думав. Як зазначає Дворзачек, тільки завдяки особистому втручанню Яна Тарновського почався збір Посполитого рушення. Але його мобілізація проходила настільки повільно, що ще в другій половині вересня кордон залишався відкритим. На щастя, турецька небезпека далі чуток не поширилася.

У зверненні до ради панів князівства від 10 грудня 1524 р. Сигізмунд І прямо говорив про хана: «Він за звичаєм предків своїх перших царів несправедливими присягами и лестивими залицяннями хоче нас заводити собі і приязні, а з поради і за допомогою царя турецького збирається у панства наші хоче плюндрувати; так же чутки до нас доходять, що на наступне літо ті оба царі поганські, перекопський и турецький, з великими силами хочуть людей своїх у панства наші посилати, хочучи казити» (курсив автора).

В умовах такої небезпеки ззовні король наполягав, аби Краків і Вільно об’єднали свої зусилля в справі оборони. На думку Сигізмунда І, на сеймі, що має відбутися, треба вирішити питання, що безпосередньо стосуються державної безпеки країни. Прийняти суворі укази щодо мобілізації військ, бо «деякі княжата, і панята, й урядники наші, і шляхта мало послушенства к нам, господарю й Вашій милості раді