Читати книгу - "Війна і мир 1-2"

весело сміючись і перемовляючись; сидячи біля багать, одягнені й голі, сушили сорочки, онучі або лагодили чоботи й шинелі; юрмилися коло казанів і кашоварів. У одній роті обід був готовий, і солдати з жадібними обличчями дивилися на паруючі казани й чекали проби, яку в дерев'яній мисці підносив каптенармус офіцерові, що сидів на колоді проти свого куреня.

У другій, щасливішій роті, бо не в усіх була горілка, солдати, товплячись і по черзі підставляючи покришки манірок, стояли коло рябого плечистого фельдфебеля, який, нагинаючи барильце, наливав. Солдати з побожними обличчями підносили до рота манірки, перехиляли їх і, споліскуючи рота та втираючись рукавами шинелей, з повеселілими обличчями відходили від фельдфебеля. Всі обличчя були такі спокійні, неначе все відбувалося не на очах у ворога, перед боєм, де повинна була залишитись на місці принаймні половина загону, а неначе де-небудь на батьківщині перед спокійним постоєм. Проїхавши єгерський полк, урядах київських гренадерів, молодцюватих людей, заклопотаних тими ж мирними справами, князь Андрій недалеко від високого, відмінного від інших, куреня полкового командира, наїхав на стрій взводу гренадерів, перед якими лежав оголений чоловік. Два солдати тривали його, а два замахувалися гнучкими лозинами і рівномірно шмагали по оголеній спині. Караний неприродно кричав. Товстий майор ходив перед строєм і, не перестаючи і не зважаючи на крик, говорив:

— Солдатові ганебно красти, солдат повинен бути чесним, благородним і хоробрим, а коли у свого брата вкрав, то в ньому честі нема; це мерзотник. Ще, ще!

І все чутно було гнучкі удари і відчайдушний, але вдаваний крик.

— Ще, ще, — приказував майор.

Молодий офіцер, з виразом нерозуміння й болю на обличчі, відійшов від караного, оглядаючись запитально на проїжджого ад'ютанта.

Князь Андрій, виїхавши на передню лінію, поїхав по фронту. Цеп наш і ворожий стояли на лівому й на правому фланзі далеко один від одного, але посередині, в тому місці, де вранці проїжджали парламентери, цепи зійшлися так близько, що противники могли бачити обличчя один одного і перемовлятися між собою. Крім солдатів, що займали цеп у цьому місці, з того і з цього боку стояло багато цікавих, які, посміюючись, розглядали чудних і чужих для них ворогів.

З раннього ранку, незважаючи на заборону підходити до цепу, начальники не могли відбитися від цікавих. Солдати, що стояли в цепу, як люди, які показують що-небудь рідкісне, вже не дивились на французів, а спостерігали тих, що приходили і, нудьгуючи, дожидалися зміни. Князь Андрій зупинився розглядати французів.

— Глянь-но, глянь, — казав один солдат до товариша, показуючи на російського мушкетера-солдата, який з офіцером підійшов до цепу і щось швидко й гаряче говорив з французьким гренадером. — Бач, лепече як ловко! Аж хранцуз он за ним не встигає. Ну-бо ти, Сидоров!

— Стривай, послухай. Ач, ловко! — відповів Сидоров, якого вважали мастаком на розмови по-французькому.

Солдат, на якого показували ті, що сміялися, був Долохов. Князь Андрій упізнав його і прислухався до його розмови. Долохов, разом із своїм ротним, прийшов у цеп з лівого флангу, де стояв їх полк.

— Ну, ще, ще! — підбивав ротний командир, нагинаючись вперед і намагаючись не пропустити жодного незрозумілого йому слова. — Будь ласка, швидше. Що він?

Долохов не відповідав ротному; він втягнувся в гарячу суперечку з французьким гренадером. Вони розмовляли, як і повинно було бути, про кампанію. Француз доводив, змішуючи австрійців з росіянами, що росіяни здалися і втікали від самого Ульма. Долохов доводив, що росіяни не здавалися, а били французів.

— Тут наказують прогнати вас і проженемо, — казав Долохов.

— Тільки пильнуйте, щоб вас не забрали з усіма вашими козаками, — сказав гренадер-француз.

Глядачі і слухачі-французи засміялися.

— Вас примусять танцювати, як за Суворова ви танцювали (on vous fera danser)[303], — сказав Долохов.

— Qu'est-ce qu'il chante?[304] — сказав один француз.

— De Histoire ancienne[305], — сказав другий, догадавшись, що йшлося про колишні війни. — L'Empereur va lui faire voir à votre Souvara, comme aux autres…[306]

— Бонапарте… — почав був Долохов, але француз перебив його.

— Нема Бонапарте. Є імператор! Sacré nom…[307] — сердито крикнув він.

— Чорти б його взяли, вашого імператора!

І Долохов по-російськи, грубо, по-солдатському вилаявся й» закинувши на плече рушницю, відійшов.

Ходімо, Іване Лукичу, — сказав він до ротного.

— Оце-то по-хранцузькому, — заговорили солдати в цепу. — Ану ти, Сидоров!

Сидоров підморгнув і, звертаючись до французів, почав швидко-швидко белькотіти незрозумілі слова:

— Карі, мала, тафа, сафі, мутер, каска, — лопотів він, намагаючись надавати виразних інтонацій своєму голосові.

— Го, го, го! ха, ха, ха, ха! Ух! Ух! — розлігся між солдатами, мимоволі через цеп передавшись і французам, грім такого здорового й веселого реготу, що після цього треба було, здавалося, розрядити рушниці, висадити в повітря заряди і розійтись усім якнайскоріше по домах.

Але рушниці зосталися зарядженими, бійниці в будинках та укріпленнях так само грізно дивилися вперед і так само, як і досі, залишились одна проти одної спрямовані, зняті з передків гармати.

XVI

Об'їхавши всю лінію військ од правого до лівого флангу, князь Андрій зійшов на ту батарею, що з неї, як казав штаб-офіцер, усе поле було видно. Тут він зліз з коня і зупинився біля крайньої з чотирьох знятих з передків гармат. Поперед гарматами ходив вартовий артилерист; він витягнувся був перед офіцером, але за зробленим йому знаком поновив своє рівномірне, нудотне ходіння. Ззаду гармат стояли передки, ще ззаду конов'язь та багаття артилеристів. Ліворуч, недалеко від крайньої гармати, був новий плетений курінь, з якого чутно було жваві офіцерські голоси.

Справді, з батареї відкривалась картина майже всього розташування російських військ і більшої частини ворога. Просто навпроти батареї, на обрії протилежного горба, видно було село Шенграбен; лівіше і правіше можна було розібрати в трьох місцях серед диму їхніх вогнищ маси французьких військ, яких, очевидно, більша частина була в самому селі та за горою. Лівіше села, в диму, неясно видніло щось схоже на батарею, але неозброєним оком не можна було добре розібрати. Правий фланг наш розташовувався на досить високому пагорку, що панував над позицією французів. По ньому розташована була наша піхота, і на самому краю видно було драгунів. У центрі, де й була та батарея Тушина, з якої розглядав позицію князь Андрій, був найпологіший і найрівніший спуск та під'йом до струмка, що відділяв нас від Шенграбена. Ліворуч війська наші примикали до лісу, де диміли вогнища нашої піхоти, яка рубала дрова. Лінія французів була ширша за нашу, і ясно було, що французи легко могли обійти нас