Читати книгу - "Війни Міллігана"

що на вулицю знов виходить ґвалтівник!

Уже на вулиці інша жінка хотіла накинутися на Біллі, але подруга втримала її.

Біллі сказав, що розуміє їхні почуття і знає, що таке ненависть — адже його й самого неодноразово ґвалтував вітчим:

— Але ні, я не звір, яким мене намагаються зобразити газети. Приїздіть провідайте мене у Афінах і познайомтеся зі справжнім Біллі Мілліганом.

— Я бажаю вам лише найкращого, — сказала інша жінка, — але ви ж маєте розуміти: щоразу як хтось вимовляє ваше ім’я — мільйони жінок трусяться від страху.

За три тижні по тому Біллі переїхав з будинку навпроти дядька шерифа на ферму, де почав розводити корів, щоб доповнити свої доходи від продажу картин. Скоро у Афіни приїхала Сильвія Чейз — вона хотіла зняти з ним інтерв’ю для телепередачі «20/20». Її знімальна команда зняла на плівку, як Біллі грає з собаками, гуляє містом, годує худобу і пише картини. Здавалося, що більшість жителів міста вирішили дати своєму сумнозвісному сусіду другий шанс.

Але шериф Роберт Аллен не приховував своєї ворожості. Журналіст із «Бостон Фенікс» у одній зі статей навів його цитату:

«Аби той покидьок [Мілліган] тоді сів за ґрати за зґвалтування в Колумбусі та відсидів свій клятий термін — уже б давно вийшов і був нормальним громадянином, як я чи ти. Чорт забирай, та він по тих божевільнях провештався довше, аніж сидів би у в’язниці! Але я не про це. Він і досі винен суспільству кілька років свободи за ґвалтування. Мені якось сказали, — каже Аллен з широкою усмішкою, — що вирішення цієї чортової проблеми було просто в мене під носом: застрелити цього козла та кинути в кар’єр десь у окрузі Мегс».

Через три тижні Біллі зателефонував своєму адвокатові й повідомив, що о першій годині ночі до нього додому прийшов Аллен та знов заарештував за співучасть у тому пострілі в сарай. Хоча Біллі не визнавав своєї вини, у нього не було 70 тисяч доларів для застави[48], і Аллен закрив його в окружній в’язниці Афін.

Там Біллі жорстоко побили.

Сусіди Біллі по камері — Ларрі Сабо та Майрон Мак-Кормік через два дні написали лист у «Колумбус Сітізен-Джорнал», і 8 березня 1985 року їхня історія разом з запереченнями шерифа з’явилася на сторінках видання:

ШЕРИФ СМІЄТЬСЯ НАД ОБВИНУВАЧЕННЯМИ У «ЗАМОВЛЕННІ» МІЛЛІГАНА

Автор: Ренді Лімберд

Двоє сусідів Міллігана по камері заявляють, що шериф Роберт Аллен попросив їх убити Вільяма Міллігана та «представити це як самогубство». Сам Аллен учора повідомив журналістам, що особисто проведе розслідування… «Я почну розслідування цієї справи», — відповів Аллен, натякаючи на те, що збирається притягнути до відповідальності сусідів Міллігана.

Вчора ми взяли інтерв’ю у в’язнів Афінського округу, і Мак-Кормік повідомив нам, що третій сусід Міллігана — Майкл Дей, — …теж отримав таке прохання від Аллена 25 лютого.

Сабо заявляє, що Аллен розмовляв з ним 25 лютого під час обшуку у в’язниці, коли всіх в’язнів вивели з камер для перевірки. «Він хотів найняти мене для вбивства Міллігана, яке б замаскували під самогубство. Плату за це запропонував доволі непогану», — пише Сабо. Мак-Кормік додає: «Мене він [Аллен] попросив допомогти повісити Міллігана та вдати, ніби він сам повісився. Він сказав, що мені не треба буде турбуватися щодо вироку…»

…Близькі до Міллігана джерела повідомили нам, що наразі він перебуває в депресії та, можливо, через нові обвинувачення й ув’язнення його хвороба знов повернулася.

У інтерв’ю для каналу новин шериф Аллен сказав, що не вбачає жодного конфлікту інтересів у тому, що він сам розслідуватиме висунуті проти нього обвинувачення: «А хто ж зробить це краще за мене?» Пізніше він оголосив пресі, що обвинувачення у спробах убити Міллігана необґрунтовані. Капітан Клайд Біслі з поліцейського відділку Афін також брав участь у розслідуванні. Він заявив, що один із сусідів по камері відмовився від висунутих обвинувачень і сказав, що вони неправдиві й на них його підмовив Мілліган з метою дискредитувати Аллена.

Однак Ґері Швейкарт і громадський захисник Рендалл Дана вважали, що Біллі у серйозній небезпеці. Вони звернулися до суду з проханням перевести Біллі з в’язниці у Регіональний центр судової медицини Огайо (його встигли перейменувати у Центр судової медицини Тімоті Моріца) для психіатричного огляду. Їхнє прохання задовольнили. Після цього, 9 квітня 1985 року, суддя Мартін видав рішення про переведення Біллі у Массільйонську лікарню штату на північному сході Огайо, де його мали утримувати під арештом понад два місяці до судового засідання.

До речі, Брюса Рассела — того, хто стріляв з рушниці у сарай свого колишнього начальника, — випустили через тридцять днів.

Після кількох переведень та оглядів 17 червня 1985 року томмі в кайданках знов привезли з Массільйонської лікарні у Центр Моріца. Пройшовши крізь пункт охорони, він побачив у приймальному відділенні знайому фігуру — і по шкірі побіг холодок.

— Хто це там? — запитав він сестру.

— Новий головний лікар психіатричної лікарні Центрального Огайо — тепер Центр Моріца став його частиною.

— Я наче його колись…

— Так, це доктор Льюїс Лінднер. Його нещодавно перевели сюди з Ліми.

Ім’я Лінднера та згадки про Ліму прокотилися луною по найвіддаленішим куточкам його свідомості — аж до кімнати смерті.

Розділ 21

День незалежності

(1)

За дев’ять днів суддя Томас Мартін знов переглянув звіти про психічний стан Міллігана й розпорядився перевести його з Центру Моріца з максимальним рівнем безпеки у Регіональний центр судової медицини, де йому вже дозволятимуть залишати територію лікарні під підпис.

За порадою громадського захисника Рендалла Дани (близького друга Ґері Швейкарта) суддя Мартін призначив терапевтом Біллі сиву блакитнооку Стеллу Керолін. У 1977 році вона була першим психіатром, який, разом з Дороті Тернер, підтвердив на суді факт того, що Біллі страждає на синдром множинної особистості.

— Минуло дев’ять років, — скаржилася доктор Керолін з помітним естонським акцентом, — і здавалося, що я намагаюся пливти проти течії. Мої колеги з Регіонального центру постійно глузували над моїми висновками. Казали, що я надто наївна й дурна, якщо дозволила такому шахраєві себе обдурити. Коли Біллі знов повернувсь у Регіональний центр, його слава йшла вперед його самого — і всі вже мали упереджене ставлення до нього. Усі навколо вважали, що знають Біллі краще за нього самого й тим паче за мене. Усі — від наймолодшого співробітника до адміністрації — мали своє бачення. Його вважали злочинцем, алкоголіком,