Читати книгу - "Ініціація"

не настільки феноменальні, щоби я заради них розпочинав із кимось війну. Це з одного боку. Бо з іншого — оті мутні сировари, які покидьків на тебе нацькували, вже моє самолюбство зачепили. Вони що собі думають? Що мене можна змусити робити те, чого їм забажається? Що вони відсунуть тебе і мені доведеться купувати в них? Так вони помиляються! У мене вистачить не тільки гніву, щоб розтерти їх на порох за потреби, але і розуму, щоб обійтися без цього. Бо ми так зробимо… — Гіві замовк, відпив чачі. — Угоду з тобою я розірву.

— Ясно… — Перегуда з горя і собі відпив. Та потужно так, що аж до денця.

— Нічого тобі ще не ясно, чуєш! — спалахнув Гіві. — Угоду розірвемо, щоби не дратувати ворогів, яких ми поки в лице не знаємо. Але ми їх узнати повинні. І коли вони зрозуміють, що сирів я в тебе вже не купую, то першими тут об’являться. Прийдуть! Зі своїм сиром, із пропозицією. І, знаєш, Пашо, думаю, їхня пропозиція буде вельми привабливою: скажуть, що сири їхні неперевершені і, головне, дешевші.

— І що ж тут неясного? Купуватимеш у них?

— Ні! Познайомлюся з ними ближче, з’ясую, чим дихають, з ким тирлуються, на кого сподіваються, звідки в них армія взялася. Щоб знати, з ким більше ніколи не мати справи. І друзям перекажу. І друзям друзів. А ті своїм друзям. Бо зі мною так не можна.

— Ні з ким так не можна, — відповів Перегуда. — Ти мені краще скажи, де сирами розживатимешся?

— У тебе.

— Щось я не розумію.

— Тобі угода потрібна чи сири продавати?

— Сири.

— Тоді продавай мені їх і далі, але без угоди. На довіру, на моє слово. Мого слова тобі достатньо?

— Як партизани, працюватимемо? У глибокому підпіллі?

— А що робити? В Україні живемо. Війна.

Перегуда головою захитав: так-так. На Гіві глянув:

— А що мені з двома іншими ресторанами робити? Теж піти до них, запропонувати попартизанити трохи?

— Навіть не потикайся! Якщо одразу всі три ресторани, з якими ти співпрацюєш, відмовляться не тільки від тебе, а й від твоїх конкурентів, ті одразу допетрають, що ти розпочав нову гру. І хтозна, чим ударять у відповідь.

— Тоді мені — гайки, — сказав Перегуда. — Бо мені зменшувати обсяги ніяк не можна.

— А ти їх не зменшуй!

— Як? Може, ти, Гіві, забиратимеш у свій ресторан сири, яких на три ресторани вистачить?

— Та може бути. Я ж сказав, що і далі купуватиму в тебе сири, але ще не сказав, за якою ціною.

Серце впало: Перегуда напружився, уп’явся поглядом у порожню чарку. Схопив графинчик, налив повну. Узяв її важко, заковтнув.

— Та-ак… Оце вже, відчуваю, справжня ділова розмова починається.

Гіві виявився не тільки стратегом, а і вправним бізнесменом.

— Сам подумай, — сказав Перегуді. — Ось на одній чаші терезів — ти зі своїми дорогими сирами. А на другій — твої конкуренти з досить непоганими сирами, а також з армією, якою вони обзавелися. Завтра ті патріоти припхаються сюди, поб’ють мені вікна чи підпалять ресторан, скажуть, що я грузинський гандон і що працюю на Кремль. І в чому мій зиск?

— А ти щось казав про самолюбство. Що так не можна.

— Не можна. Тому мені потрібен додатковий зиск, страховка, навар за ризик. Щоб вистачило грошей хоч нову шибку у вікна вставити, якщо справа набере радикальних обертів.

— І що пропонуєш? — видушив Перегуда, молився подумки: хай Гіві десять відсотків від ціни відгризе, а краще б п’ять чи три.

— Купуватиму в тебе на двадцять відсотків дешевше, — сказав Гіві. — Розумію, ти ошелешений. Але не все так погано. Вважай, що починаєш оптову торгівлю. Забиратиму в тебе весь нинішній обсяг товару, надлишки сам перепродаватиму вже за своєю ціною. А тобі не доведеться Києвом мотатися у пошуках ринку збуту. Цим я займуся, а ти можеш сміливо нарощувати обсяги і молитися, щоби твої кози доїлися.

— Що з моїми козами станеться? — тільки й прошепотів Перегуда. Пропозиція Гіві нагадувала діряве решето, крізь яке провалювалися не тільки гроші, але й Павлові гордість, самолюбство, оптимізм і життєві сили. З одного боку. Бо з іншого — в решеті ще міцно, як збитий сир, трималися купи Перегудині впертість, працелюбство і два живі стимули не опускати рук: Валєрчик і Тася.

— Якщо домовилися, тоді не барися, — Гіві підвівся з-за столу, торкнувся Перегудиного плеча. — Зараз же їдь до двох інших ресторанів… Хто там у тебе в списку? Італійський ресторан на Печерську і варенична? Їдь, розривай із ними угоди. Тільки без пояснень. Без посилань на брудні методи конкурентів, їхніх бойовиків. Не треба, Пашо. Тепер це наша комерційна таємниця. Якщо ті два ресторани почнуть співпрацювати з твоїми конкурентами, то конкуренти повірять, що ти виконав їхні умови. Для ресторанів це, звичайно, збитки, а для нас — плюс.

«Особисто для тебе, Гіві, величезний плюс, — раптом зрозумів Перегуда. — Усе ж просто, як і те, що засрану дупу треба підтирати. Ти отримуєш мої гарні сири за копійки, перепродуєш їх десяткам інших ресторанів, ще й підкошуєш італійський ресторан на Печерську і вареничну, які залишаться без моїх сирів. І конкурентів особисто в тебе, Гіві, поменшає. А клопоту не додасться…»

Підвівся, у Гіві поглядом уп’явся. Узяв графин з чачею, налив собі вже третю повну чарку, випив.

— Чуєш, Гіві. Часом не ти всю цю байду заварив?

Гіві не образився. Розсміявся. Перегуду за плечі обійняв — посунули до виходу удвох.

— А красива б схема вималювалася, скажи?

— Ти?

— Ні, Пашо, не я. Вибач, але для мене ти надто вже дрібна персона, щоб заради твоїх сирів витрачати ресурси і справжню виставу влаштовувати. Але не заперечую: був би йолопом, якби не скористався твоїми проблемами. Це з одного боку. Бо з іншого — якби ти був непорядною людиною, я б і пальцем не ворухнув, аби тобі допомогти. А моя пропозиція — це реальна допомога. Згоден?

«Повним йолопом почувався б, якби не погодився», — подумав Перегуда.

Їхав на Печерськ до італійського ресторану, потім до вареничної вже в сутінках — п’яний, розбурханий, злий. У голові знай одне: вже доста подій на сьогодні, доста! Розірвав угоди, наче серце на шмаття порвав.

— Кози повиздихали, —