Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

лікар опинився без роботи. Тетяна Миколаївна розповідала, як вони тоді голодували. І Михайло Афанасійовича вирішив зайнятися літературною працею: співробітничав у російському театрі, що відкрився у Владикавказі, де зарплати не давали, але підкидали дещо з продуктів, і писав у російськомовні газети. Два роки пройшли в активному пошуку. Перші проби пера виявилися вдалими: п’єси драматурга-початківця «Глиняні женихи», «Самооборона», «Паризькі комунари» були відзначені, а останню Головрепертком навіть рекомендував до постановки в московських театрах. Булгакову стало ясно, що це його шлях.

У 1921 році, погостювавши декілька днів на батьківщині, подружжя виїхало до Москви. Звідти Михайло Афанасійович вже через півтора місяця напише: «Шлях пошуків праці і спеціальність, намічені мною ще в Києві, виявилися абсолютно правильними». Не похитнули цю упевненість і труднощі – не було ні грошей, ні речей, ні житла, ні роботи. Першу квартиру Булгакови отримали після того, як звернулися за допомогою до Н. К. Крупської. Це була кімната на Садовій, 10, куди в «Майстрові і Маргариті» Булгаков поселить своїх героїв.

Занурившись у літературне життя столиці, М. Булгаков працював спочатку секретарем літвідділу Головполітосвіти, а потім влаштувався фейлетоністом у газету «Гудок», де зібралася напродив талановита братія: Олеша, Катаєв, Ільф, Петров, Паустовський. Писав він ще для берлінської російської газети «Напередодні». У додатку до неї, а також у журналі «Рупор» вийшли у світ «Дияволіада», «Записки на манжетах», «Пригоди Чичикова», «Сорок сороків», «Фатальні яйця», «Дорожні замітки», «Багряний острів» та інші. Всього за рік Булгаков написав роман «Біла гвардія» про події громадянської війни на півдні країни; у журналі «Росія» вийшли перші 13 розділів, але повністю він був надрукований тільки в 1966 році. «Роман цей я люблю понад усі мої речі», – зізнавався Булгаков. На його основі він незабаром створив п’єсу «Дні Турбіних», яку прийняв до постановки Московський художній театр.

Весною 1924 року, коли закінчувалася робота над «Білою гвардією», Булгаков розлучився з дружиною. В їхніх відносинах багато що змінилося: один із знайомих побачив Тетяну Миколаївну «мовчазною і сумною жінкою», а Михайло Афанасійович переживав злітну пору. Він був «стрункий, широкоплечий, вище середнього зросту. Світле волосся зачесане назад, високий лоб, сіро-блакитні очі, хороше, мужнє, виразне обличчя, що привертає увагу». Так описувала його одна з сучасниць. Місце Тасі зайняла Любов Євгенівна Білозерська, що недавно повернулася з еміграції, якій закоханий автор присвятив «Білу гвардію». Вона була яскравою індивідуальністю, талановитою, високоосвіченою і упевненою в собі, знала кілька іноземних мов, перекладала для Булгакова матеріали про Мольєра, записувала під його диктування і редагувала. За роки їх шлюбу були створені «Дні Турбіних», «Багряний острів», «Зойчина квартира», багато сторінок п’єс «Кабала святош», «Адам і Єва», а також перша редакція книги «Майстер і Маргарита», в героїні якої не можна було не побачити рис Білозерської.

Починаючи з жовтня 1926 року «Дні Турбіних» тріумфально йшли на сцені МХАТу. Цю виставу давали 250 разів. «Багряний острів» поставив О. Таїров у Камерному театрі. «Зойчину квартиру» побачили москвичі і кияни. М. Волошин, а також В. Вересаєв порівнювали блискучий початок творчої біографії Булгакова з Львом Толстим. Проте такий могутній прорив у літературу в офіційних колах викликав спочатку вичікувальну, а потім негативну реакцію: різко критикувалася повість «Фатальні яйця», а з приводу «Собачого серця» Головліт дав висновок: «Річ у цілому недопустима». Відношення до Булгакова різко змінилося і перетворилося на справжнє цькування, його стали звинувачувати в співчутті білим, у контрреволюції, а прихильники письменника отримали ярлик «підбулгачники». Нову п’єсу «Біг», що завершувала тему громадянської війни і утілювала крах білогвардійського руху в образі Хлудова, затримали на стадії репетицій і не допустили до постановки. Спектакль «Мольєр» («Кабала святош») після п’ятирічної роботи над ним і всього лише семи вистав зник з афіш. Загалом, спектаклі знімалися Головреперткомом, а нові твори ніхто не наважувався друкувати. Хоча за межами СРСР – в Англії, Франції, США – твори Булгакова мали успіх. Але автора туди не випускали. У вересні 1926 року його вперше викликали на допит в ОДПУ. Пізніше на квартирі письменника провели обшук і вилучили записи з щоденника і повість «Собаче серце». Документи, що зберігалися до недавнього часу під грифами секретності, свідчать про те, що Булгаковим і його творчістю займалися пильно. Ось один з них, датований 29 січня 1929 року: «У Політбюро ЦК ВКП(б). Тов. Сталіну. З питання про п’єсу Булгакова «Біг» повідомляю, що члени комісії ознайомилися з її змістом і визнали політично недоцільною постановку цієї п’єси в театрі. К. Ворошилов».

* * *

Позбавлений роботи і коштів для існування, раніше гордий і сильний, поза творчістю існувати він не міг, в дні відчаю Булгаков носив у кишені пістолет і готовий був накласти на себе руки. Сімейне життя теж дало тріщину, у Булгакова з’явилося нове захоплення – Олена Сергіївна Шиловська, дружина відомого воєначальника, що захоплювалася творчістю письменника. Чоловік знав про це захоплення, але, вважаючи, що воно скоро мине, не загострював відносин. Характер у Булгакова був нелегкий, він не підкорявся зовнішньому впливу і важливі рішення ухвалював сам. Ось і тепер, не зважаючи на те, що у Шиловської двоє маленьких дітей, їх відносини, що тривали протягом трьох років, завершилися шлюбом. У жовтні 1932 року Олена Сергіївна з молодшим сином переїхала до Булгакова. До речі, для обох це був третій шлюб. На той час хмари над головою письменника розійшлися, але пережити весь жах, що відбувався в попередні три роки, Михайлу Афанасійовичу допомогли обидві люблячі жінки – і дружина, і «таємний друг» Шиловська.

Безвихідь, в якій тоді опинився опальний письменник, змусила його зробити божевільний крок – звернутися особисто до Сталіна і, пояснивши весь жах свого становища, попросити «про вигнання за межі країни». Лист був відправлений 28 березня 1930 року, а 18 квітня в квартирі Михайла Афанасійовича пролунав громом телефонний дзвінок – вождь сам побажав говорити з ним. Після цього гнів змінили на милість: Булгаков отримав роботу режисера у МХАТі. Важко сказати з упевненістю, що вплинуло на хід подій. Багато хто вважав, що певну роль зіграло самогубство В. Маяковського, що трапилося за декілька днів до цього (14 квітня). Готовий до такого ж кроку Булгаков міг істотно зіпсувати престиж країни і репутацію самого «батька народів».

Михайло Афанасійович, що буквально відродився, отримав новий творчий заряд і був нескінченно вдячний Сталіну за турботу. У подяку з’явилася п’єса про юність вождя, що отримала остаточну назву «Батум». Але Сталін висловив сумнів у необхідності такої постановки, і репетиції були згорнуті.

* * *

1930-ті роки були для письменника, драматурга і актора