Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

упали кілька матросів, які готувалися виконати складний маневр. Шкода для вітрил І такелажу, втім, була незначною.

Однак прицільний вогонь кугелями по ватерлінії перевершив найоптимістичніші сподівання лорда Руперта. Жодне ядро не пройшло повз ціль. Два чи три влучили у воду, але під таким гострим кутом зрикошетили від її поверхні й все одно врізалися в тушу корвета.

Море ринулося В утворені проломи так бурхливо, що вздовж усього корпусу «Ідальго» з тріскотом розкрилася повздовжня тріщина і судно за лічені секунди лягло набік.

Милуватися цим видовищем Грею, однак, було ніколи. Навіть чорно-червоний папуга (тобто я, ваш покірний слуга), який взявся невідь-звідки, Не міг зараз відволікти капітана.

— Містере Пімпль! — крикнув він першому помічникові. — Заплітайте!

За подальшим ходом цієї неймовірної битви я спостерігав, так би мовити, з самого центру подій. Намагатимусь повідати про побачене і пережите, нічого не перекрутити, хоча це й непросто. Я не боягуз, але не маю сталевої витримки капітана «Русалоньки», тому деякі деталі бою згадуються мені, наче крізь марево. Точніше, крізь завісу порохового диму.

Під ритм свистків містера Пімпля (густий пряний грог) марсові поставили додаткові ліселі, стернові налягли на штурвал, і фрегат пришвидшив хід, набравши у вітрила вдвічі більше вітру; тепер ми йшли по діагоналі, наче збиралися врізатися прямо у широкі груди «Консепсьона», прикрашені величезною статуєю Богоматері.

Я вже знав, що таке «заплести косичку». Це означало зрізати ніс флагману, обійшовши його під сорокап’ятиградусним бакштагом і стати до нього правим бортом, гармати якого заряджені кніпелями, тобто здвоєними ядрами. Потопити величезне судна Грей не сподівався, але розраховував його знерухомити.

— Високий приціл! — горлату шкіряний рупор старший помічник. — По гроту ціль, хлопці, по гроту!

Напівголі каноніри, обійнявшись зі своїми мідними гарматами, наводили їх на головну щоглу лінійного корабля. При зустрічному русі та з урахуванням хитавиці такий приціл вимагав віртуозної майстерності. Але гарматники на «Русалоньці» були як один, кожного лорд Руперт випробовував особисто. Гарматна прислуга, не гаючи часу, перебігла на інший бік — перезаряджати гармати лівого борту.

Головний канонір заліз на ванти з хусткою у руці, щоб подати сигнал до залпу. Погляди батарейних канонірів були прикуті до цього шматка матерії.

— Не підпускайте надто близької — крикнув капітан, але артилерист лише з досадою сіпнув плечем: сам знаю.

Я зрозумів: Грей хоче завдати удару на випередження, поки картеч «Консепсьона» не переполовинила команду.

Серце моє ледь не вистрибувало з грудей. Я мимоволі посіпував крилами, і це, певно, заважало капітану сконцентруватися.

— Гей, приятелю, знайди собі сідало зручніше, — неуважно сказав лорд Руперт, м'яко взяв мене і підкинув догори.

Я не образився — навпаки. Збентежився, що завдав йому клопотів. З Нижньої реї мені було видно навіть краще.

— А ось і дон адмірал, — промуркотів Грей, роздивляючись у трубу пишно вбраних офіцерів на квартердеку іспанця.

Він знову вклонився, як перед тим капітану злощасного «Ідальго».

Високий чоловік у капелюсі з золотим позументом відповів таким самим поштивим уклоном і навіть склав долоні, неначе аплодуючи — певно, виказав свій захват перемогою над корветом і майстерністю виконаного маневру.

Артилерист махнув хусткою, коли бушприт «Консепсьона» опинився на одному рівні з нашим.

Гримнули гармати. Скріплені ланцюгами ядра з жахливим вереском і свистом розсікли повітря. Тріснули розірвані канати, потріскалися вітрила, захрустіло дерево. Височезна щогла лінійного корабля, зламавшись біля самої основи, збила набік бізань і накрила палубу зі шканців до корми, так що адмірал і його штаб зникли під гротом бульбашок.

Дві щогли з трьох! Яке везіння!

Та залпу у відповідь це завадити не могло.

Соромно зізнатися, але за секунду до того, як високий борт флагмана вивергнув дим і полум’я, я злетів вище. Це сталося саме по собі — поштовх страху наче підкинув мене вгору.

Внизу на палубі «Русалоньки» немов пройшла невидима коса. Скрізь падали люди, літали тріски, вищали рикошети.

Я бачив, як першого помічника відкинуло і вдарило об щоглу. Прямо піді мною з вант упав головний канонір, з-під нього стала розтікатися рубінова калюжа, а оскільки в мить «нідзі» я бачив цю людину очима Грея, мені примарилося, що то розливається дорогоцінний кларет багатолітньої витримки.

Мало хто з марсових і гарматної прислуги залишався на ногах після цього вбивчого урагану. Але, за дивовижною забаганкою долі, буря не зачепила тих, хто стояв на квартердеку.

Мій капітан, ніби нічого й не трапилось, крикнув старшому стерновому:

— Містере Драйфорд, два румби до норду! Другого помічника сюди! Продовжуємо маневр!

Знизу вискочив другий лейтенант Сільвертон (солодове віскі двадцятилітньої витримки) і оглушливим голосом скликав уцілілих.

Тепер «Русалоньці» треба було «заплести косичку», повернувши під кутом у 90 градусів, і стати майже прямо проти вітру.

— Відставити! — наказав капітан поріділим гарматникам, які вовтузилися з гарматами лівого борту. — Всі на реї!

Мені теж було ясно, що зробити і те, і друге — тобто перезарядити гармати і обрасопити вітрила — не під силу команді, яка зменшилася втричі. Лорд Руперт вибрав вітрила, але на що він розраховував? Навіть якщо фрегат встигне обійти третього іспанця, стріляти буде нічим!

Матроси натягли браси, повертаючи реї, щоб спіймати якомога більше крутого бейдевінду. «Русалонька», яка спочатку ледве рухалася на новому галсі, потроху набирала швидкість, і я побачив, що ледь-ледь встигаємо зрізати ніс «Сант-Яго». Та що з того?

— Містере Сільвертон, ви знаєте, що робити! — дзвінким голосом сказав Грей. Його засмагле обличчя світилося азартною посмішкою.

— Так точно, мілорде!

Помічник кинувся до невисокої кабіни, прибудованої до основи грота. Я вважав, що там зберігаються канатні бухти або запасні вітрила, та Сільвертон з двома людьми викотили звідти важку металеву діжку на маленьких колесах. Для них у настил палуби були врізані мідні жолобки, я їх помітив тільки тепер. До вершечка загадкової споруди була приєднана помпа і брезентова кишка з залізним розтрубом.

Я закліпав очима, порпаючись у книзі нашої з капітаном пам’яті, і звідти вихопилося словосполучення «китайська суміш».

У діжці була запалювальна рідина!

В одній старовинній книзі я читав, що на кораблях візантійської імперії були спеціальні засоби, які могли викидати на сотню кроків рідкий «грецький вогонь», котрий підпалював ворожі судна. Загасити його водою було неможливо. Приблизно за тим же рецептом виготовлялася і «китайська суміш», на яку зараз робив свою останню ставку капітан «Русалоньки».

Для того, щоб палаючий струмінь досягнув ворога, треба було пройти впритул до «Сант-Яго». Цим зараз і був стурбований лорд Руперт, упівголоса віддаючи стерновим накази.

А на іспанці вже готувалися до зближення. Той, що командував «Сант-Яго», не мав сумнівів у перемозі і не хотів даремно псувати ворожий