Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

корабель, вже вважаючи його своєю здобиччю. Тому до гарматного залпу він не готувався. Весь екіпаж зібрався нагорі. Матроси скупчилися на носі з абордажними гаками, шаблями і сокирами; на шканцях триступінчатою шеренгою вишикувалися солдати, цілячись у нас із рушниць. А капітан — певно, прекрасний стрілець — особисто наводив вертлюжну гармату з довгим і тонким, як комарине жало, дулом. Цілив він не куди-небудь, а прямо в лорда Грея, та й половина дул рушниць теж була спрямована на наш квартердек.

Два помічники містера Сільвертона качали насос, підвищуючи тиск у діжці. Вони були у відносній безпеці, прикриті її міцним корпусом, але сам лейтенант зі шлангом у руках був увесь на виду — він стояв біля самого борту.

Тільки б він встиг випустити вогняний струмінь до того, як гримне залп! Тільки б «Русалонька» встигла підійти досить близько!

Раптом я зауважив, що горлаю на весь дзьоб від жаху і захвату.

Який бій, ох, який бій!

— Не поспішайте, містере Сільвертон! Тільки напевно! Вітер міцнішає! — крикнув лорд Руперт, відштовхуючи негреня, яке тицяло йому шолом і кірасу. — Здмухне струмінь — спалимо самі себе!

Каску він все ж натягнув — по-моєму, лише для того, щоб відкараскатися від арапченяти. Обладунок натомість начепив на хлопчика, який від цього став схожий на дитинча гігантської черепахи (я бачив таких на Галапагосах).

Потім — це, як на мій смак, вже було занадто — лорд Руперт вклонився іспанському капітану, який цілився в нього зі своєї паскудної гарматки. Той знущально відправив Грею повітряний поцілунок і махнув капелюхом.

На «Сант-Яго» вдарив барабан.

Зараз пролунає команда «вогонь!» Боже, ми не встигли…

Не знаю, що тут зі мною трапилося. Певно, затьмарення свідомості. Або просвітління душі (підозрюю, що в деяких випадках це одне й те саме).

Я зірвався зі свого пункту спостереження, де перебував у відносній безпеці, злетів униз і сів на шолом Руперта, розчепіривши крила. Здаля, певно, я був схожий на чорно-червоний плюмаж.

Ні, Грей не став моїм вихованцем. Я однолюб, я не зраджую того, кого доля обрала в напарники моїй душі. З Летицією я не розстанусь till death us do part[30], як кажуть на вінчанні. Мій ірраціональний порив був викликаний надією, що мансей, який живе в мені, дар повного життя, вбереже капітана від загибелі. Звісно, забобони — дурниця, однак я вже неодноразово переконувався, що…

Я не встиг тоді сформулювати для себе цю думку точно так само, як не доводжу її до кінця зараз. «Fuego!»[31] — закричали на «Сант-Яго», чий бушприт був за двадцять ярдів від нашого.

Тієї ж секунди я оглух від гуркання сотні мушкетів і осліп під диму.

Дим за кілька хвилин здуло вітром, але слух так і не відмовився. Заціпеніло дивився я на занімілий світ, не зрозумівши відразу, що живий і вцілів.

Скрізь лежали тіла. Деякі корчилися чи ще рухалися. Роти поранених і помираючих були роззявлені, але криків я не чув.

Обидва стернових лежали мертві. Арапченя Блекі кіраса не врятувала — важка куля пробула його маленьку кучеряву голову.

Але мій капітан стояв не зачеплений. Я все ж врятував його!

Він неуважно, здається, навіть не помітивши жесту, скинув мене з каски. Я сів на вищерблений кулями штурвал і побачив, що обличчя Грея ніскілечки не змінилося — так само усміхнене й азартне.

— Містере Сільвертон, ваша черга! — крикнув він (я не почув, а здогадався за рухом губ).

Два матроси, котрі заховалися за діжкою, все качали помну. Вцілів і лейтенант. Перед самим залпом він присів, заховавшись за фальшборт.

Зараз він випростався, навів шланг на ворожий фрегат, які порівнявся з «Русалонькою», і повернув кран.

Вогняний струмінь з шипінням вихопився з розтрубу І, розсипаючись іскрами, став поливати палубу, канати, вітрила. «Сант-Яго» зайнявся легко і радісно, наче тільки й чекав можливості перетворитися на небачену вогняну квітку. На кораблі замерехтіли живі факели, зіштовхуючись один із одним і падаючи.

Я кричав і лопотів крилами, охоплений жорстокою радістю. Загалом-то на мене це зовсім не схоже. Я безумовно був сам не свій.

Раптом я побачив щось таке, від чого моя радість розтанула.

Ворожий капітан так і не вистрелив зі своєї гармати. Вірогідно, вирішив подивитися на дієвість залпу і, якщо англієць вціліє, добити його напевно.

Не звертаючи уваги на пекло, яке вирувало довкола нього, іспанець швидко повертав дуло. У його правій руці димився гніт.

А лорд Руперт цього не помічав!

Я схопився з місця, щоб прикрити його своїм тілом, хоча навряд чи зупинив би мізерний клубок пір я політ картечі.

У цю мить палаючий струмінь своїм окрайцем пройшовся квартердеком «Сант-Яго». На іспанському капітані зайнялися капелюх і перука. Рука здригнулася, ствол гармати гойднувся.

Свинцевий град вдарив нижче містка — прямо в діжку з «китайською сумішшю». Її ковані боки витримали вогонь гвинтівок, але від картечних куль, розміром з грецький горіх кожна, посудина з горючою рідиною розлетілася на шматки. Обидва матроси і лейтенант були вбиті на місці, а палубою швидко поповзла вогняна ріка, розтікаючись жаркими струмками по щілинах між дошками.

Ось полум'я побігло вгору канатами. Один за одним стали займатися вітрила. Багряне полум'я на багряній матерії, скрізь багряна кров — надто багато багряного. Ще й небо на заході, зустрічаючи вечірню зорю, забарвилося в такий самий пронизливий відтінок.

Лорд Грей був біля штурвала, сам-один налягаючи на ручки, з якими раніше справлялися двоє. «Русалонька» повільно повертала під вітер, ідучи плавною дугою подалі від приреченого «Сант-Яго», з якого у воду стрибали палаючі люди.

Але й наші справи були не набагато кращими.

Вогняна риска розділила палубу впоперек, навпіл. Ми з капітаном були з одного боку, всі інші, хто ще вцілів, — з другого. Їх залишилося зовсім небагато. Десятка півтора. Вони з відчаєм дивилися на свого капітана, не знаючи, що робити.

— Всі на фок! — крикнув Грей (до мене потрохи починав повертатися слух). — Піднімайте всі вітрила! Мені треба підійти до нього впритул!

Він показав на флагман — єдиний із іспанських кораблів, який ще зберігав боєздатність. Поки ми билися з «Сант-Яго», «Консепсьон» звільнився від збитих щогл, скинувши їх за борт, розвернувся і тепер повільно йшов нам назустріч.

Корвет «Ідальго» продовжував лежати на боці, виставивши напоказ обросле водоростями дно. «Сант-Яго» безпомічно крутився на місці, нагадуючи вогнище вигадливої форми.

Я не міг у це повірити. Здається, лорд Руперт збирався продовжувати бій!

Групка матросів підняла на фок-щоглі вітрила, згорнуті під час руху під зустрічним вітром; оповита димом «Русалонька» почала