Читати книгу - "Мізері"

Колорадо. Там була фотографія дюжини нових робітників, які згуртувалися на моріжку перед Боулдерською лікарнею. Енні стояла в другому ряду, її обличчя проглядалося порожнім білим колом під шапочкою з чорною стрічкою на закоті. Починалося чергове шоу. Дев’яте березня 1981 року. Вона повернула собі дівоче прізвище.

Боулдер. Ось де Енні збожеволіла по-справжньому .

Він дедалі швидше гортав сторінки, його проймав жах, у голові крутилися лише дві думки: «Чому її досі не викрили?» і «Як, заради всього святого, їй удавалося виходити сухою з води?»

10 травня 1981-го — тривала хвороба. 14 травня 1981-го — тривала хвороба. 23 травня — тривала хвороба. 9 червня — швидкоплинна хвороба. 15 червня — швидкоплинна. 16 червня — тривала.

Швидкоплинна. Тривала. Тривала. Швидкоплинна. Тривала. Тривала. Швидкоплинна.

Сторінки висковзали з-поміж пальців. Пол відчував слабкий запах сухої друкарської фарби.

— Боже, скільки людей вона вбила?

Якщо припустити, що кожен некролог у книзі Енні дорівнював убивству, то її рахунок сягав понад тридцяти жертв на рік до кінця 1981-го… і жодного занепокоєння з боку керівництва. Звісно, більшість загиблих були старі, інші — важкохворі, але ж… хтось міг би здогадатися…

Урешті- решт 1982 року Енні зробила промах. У вирізці з «Об’єктива» від чотирнадцятого січня була низькоякісна фотографія порожнього, скам’янілого обличчя Енні, над якою містився заголовок: «ОГОЛОШЕНО НОВОГО ЗАВІДУВАЧА ПОЛОГОВИМ ВІДДІЛЕННЯМ».

Двадцять дев’ятого січня почалися смерті немовлят.

Енні старанно занотувала всю історію. Полу було нескладно слідкувати за перебігом подій. «Якби людям, які полювали на тебе, Енні, потрапила до рук ця книга, то ти б уже сиділа в тюрмі чи божевільні, до самого Судного дня».

Перші дві смерті немовлят не викликали підозр, в історії хвороби однієї дитини навіть значився серйозний вроджений дефект. Але немовлята, з дефектами чи ні, - не те саме, що старигани, які помирають від ниркової недостатності, або жертви автокатастроф, що якимось чином продовжують дихати, коли їм знесло півголови чи нутрощі вивалюються з рани в животі розміром із кермо. А потім вона почала вбивати здорових разом із хворими. Пол припускав, що Енні, яка стрімко опускалася по психопатичній спіралі, почала розглядати всіх людей як бідолашних створінь.

До середини березня 1982 року в Боулдерській лікарні сталося п’ять дитячих смертей. Почалося повноцінне розслідування. В «Об’єктиві» від двадцять четвертого березня ймовірним підозрюваним оголосили «неякісну дитячу суміш». Цитували «надійне джерело з лікарні», і Пол загадався, чи то була не Енні Вілкс власною персоною.

Ще одна дитина померла в квітні. Дві — у травні.

Потім — перша шпальта газети «Денвер Пост» від першого червня:

СТАРШУ МЕДСЕСТРУ ДОПИТАЛИ З ПРИВОДУ ДИТЯЧИХ СМЕРТЕЙ

Обвинувачень не висунуто «поки що», як стверджує речник шерифа.

Автор: Майкл Літ

Енн Вілкс (39 років), старшу медсестру пологового відділення Боулдерської лікарні, допитали сьогодні з приводу восьми смертей немовлят, які сталися протягом кількох останніх місяців. Усі діти померли після призначення міс Вілкс на посаду голови відділення.

На запитання, чи перебуває міс Вілкс під вартою, речник шерифа Тамара Кінсолвін відповіла, що ні. На запитання, чи міс Вілкс прийшла у відділок з доброї волі, аби дати свідчення у справі, міс Кінсолвін відповіла: «Мушу визнати, що ні. Справа виявилася складнішою, ніж ми очікували». На запитання, чи висунуто міс Вілкс які-небудь обвинувачення, міс Кінсолвін відказала: «Ні. Поки що».

Решта статті присвячувалася огляду кар’єри Енні. Одразу кидалось в очі, що вона багато переїжджала, але не було й натяку на те, що пацієнти витягали ноги в усіх лікарнях, де працювала Енні (а не лише в Боулдері).

Пол зачаровано дивився на фотографію, що ілюструвала статтю.

Енні під вартою. Боже правий, Енні під вартою. Ідол не впав, але вже хитається… хитається…

З отупілим, позбавленим будь-якого виразу обличчям, вона здіймалася кам’яними сходами в супроводі кремезної жінки-поліцейського. На ній була сестринська уніформа та білі черевики.

Наступна сторінка: «ВІЛКС ВИЙШЛА НА ВОЛЮ, НЕ ПРОМОВИВШИ ЖОДНОГО СЛОВА НА ДОПИТІ».

Їй усе зійшло з рук. Якимось чином їй усе зійшло з рук. Настав час зникнути, перебратися до іншого штату: Айдахо, Юта, може, Каліфорнія. Натомість Енні повернулася до роботи. Тож замість статті про новосельців із якоїсь західної газети Пол виявив на наступній сторінці першу шпальту «Новин Скелястих гір» від другого липня 1982 року. Заголовок було набрано величезними літерами:

Жах триває:

У БОУЛДЕРСЬКІЙ ЛІКАРНІ ПОМЕРЛИ ЩЕ ТРИ ДИТИНИ

За два дні поліція заарештувала пуерториканця, який працював у лікарні прибиральником, але за дев’ять годин його відпустили. Потім, дев’ятнадцятого липня, «Денвер Пост» і «Новини Скелястих гір» повідомили про арешт Енні. На початку серпня відбулося коротке попереднє слухання. Дев’ятого вересня вона постала перед судом за вбивство немовляти, Дівчинки Крістофер, яка прожила всього один день. Окрім Дівчинки Крістофер, Вілкс підозрювали в іще семи вбивствах першого ступеня. У статті зазначалося, що деякі можливі жертви Енні навіть прожили достатньо довго, аби отримати справжні імена.

Серед звітів про судову справу траплялися листи, які читачі надсилали головним редакторам газет Денвера та Боулдера. Пол розумів, що випадок із Енні в першу чергу викликав реакцію в найбільш агресивних громадян (які тільки зміцнили її сприйняття людства як «гомо паскудус»), але послання були злостиві понад усяку міру. Громада погоджувалася в одному: смерть через повішання була би надто м’яким покаранням для Енні Вілкс. Один із читачів охрестив її Леді Драконом, і це ім’я причепилося до Енні до самого кінця судового процесу. Більшість сходилася на тому, що Леді Дракона треба заколоти до смерті розжареними вилами, і більшість, знову ж таки, зазначали, що залюбки попрацювали б коліями.

Біля одного такого листа стояв кривий, жалюгідний коментар Енні, який був так не схожий на її звичну впевнену манеру: «Палки мені можуть кістки поламати, та недобрим словом мене не здолати» .

Було очевидно, що Енні припустилася найбільшої помилки, коли не змогла зупинитися після того, як люди щось запідозрили. Справи були кепські, але, на жаль, не вкрай погані. Ідол лише хитався. Обвинувачення базувалось на самих побічних доказах, місцями таких водянистих, що хоч газету крізь них читай. Окружний прокурор мав відбиток руки, знятий з обличчя та горла Дівчинки Крістофер. Він збігався за розміром із долонею Енні, а також містив слід від кільця з аметистом, яке вона носила на підмізинному пальці правої руки. Також О. П. роздобув список працівників, які входили чи виходили з палати новонароджених приблизно в той час, коли помирали немовлята. Але Енні була старшою