Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

це загадка замкнутої кімнати в масштабі цілого острова. І справа розгорталася якось нелогічно. Кожне питання залишається без відповіді, кожна нитка приводить у глухий кут.

— М-гу, від такого можна з’їхати з глузду.

— Ти була на острові того дня.

— Так. Я була тут і хильнула всієї цієї метушні. Взагалі-то я жила в Стокгольмі і вчилася в університеті. Дуже шкодую, що не залишилася того дня вдома.

— Якою вона насправді була? Люди, схоже, сприймали її абсолютно по-різному.

— Це не для преси чи…

— Не для преси.

— Уявлення не маю, що творилося у Харієт в голові. Тебе, звичайно, цікавить останній рік. Одного дня вона була релігійною психопаткою. А другого дня фарбувалася, як шлюха, і йшла в школу в найбільш облипай-тіло-светрі. Не треба бути психологом, щоб зрозуміти, що вона була глибоко нещасна. Та я, як уже сказала, тут не жила і чула тільки плітки.

— У чому був корінь її проблем?

— У Готфріді з Ізабеллою, зрозуміло. Їхній шлюб був справжнісіньким божевіллям. Вони пиячили або воювали поміж собою. Не фізично — Готфрід був не з тих, хто може вдарити, він мало не сам боявся Ізабелли. У неї жахливий характер. Десь на початку шістдесятих він став більш чи менш постійно жити в будиночку на краю острова, а Ізабелла ніколи туди не показувалася. Бували періоди, коли він ходив селищем справжнім обідранцем. А потім переставав пити, знову вдягався акуратно і навіть намагався працювати.

— Невже ніхто не хотів допомогти Харієт?

— Хенрік, зрозуміло, хотів. І зрештою вона переїхала до нього. Але не забудь, що він був поглинений роллю великого промисловця. Частенько бував у роз’їздах і не міг приділяти Харієт і Мартінові багато часу. Я чимало що з цього пропустила, позаяк жила спочатку в Уппсалі, а потім у Стокгольмі — можу запевнити, що з таким батьком, як Харальд, у мене дитинство теж було не з легких. Проте заднім числом я зрозуміла: головна проблема полягала в тому, що Харієт ніколи нікому не розкривала душу. Вона, навпаки, прагнула підтримувати видимість того, що у них щаслива сім’я.

— Мабуть, вона намагалася обманювати саму себе.

— Звичайно. Але коли потонув її батько, вона змінилася. Вдавати, що все чудово, стало неможливо. До цього вона була… навіть не знаю, як пояснити, — цілком звичайною дівчинкою-підлітком, хоча й надзвичайно талановитою і як на свій вік розвиненою. В останній же рік вона як і раніше виділялася розумовими здібностями — п’ятірки по всіх тестах і таке інше, — але ніби позбулася власної душі.

— Як потонув її батько?

— Готфрід? Найпрозаїчнішим чином. Він випав з човна прямо під будинком. У нього була розстебнута ширінька, а вміст алкоголю в крові перевищував будь-які норми, так що сам можеш здогадатися, як усе сталося. Знайшов його Мартін.

— Я цього не знав.

— Забавно. З Мартіна вийшла по-справжньому гарна людина. Але ж якби ти запитав мене років тридцять п’ять тому, я б сказала, що з цієї сім’ї психолога потребує саме він.

— Що це означає?

— Від усього цього страждала не тільки Харієт. Протягом багатьох років Мартін був таким мовчазним і замкнутим, що його навіть можна було назвати нелюдимим. Важко доводилося обом дітям. Та, взагалі-то, нам усім. У мене були проблеми з моїм батьком — гадаю, ти вже зрозумів, що він абсолютно ненормальний. Від таких же труднощів страждали і моя сестра Аніта, і кузен Олександр. Щасливого дитинства в родині Ванґер не дісталося нікому.

— А куди поділася твоя сестра?

— Аніта живе в Лондоні. Вона поїхала туди в сімдесятих роках працювати в шведській турфірмі і залишилася. Вийшла заміж за якогось типа, з яким розлучилася, так і не встигши представити його сім’ї. Зараз посідає керівну посаду на одній з авіаліній «Брітіш еруейз». Ми з нею добре ладимо, але тісного зв’язку не підтримуємо і стрічаємося десь раз на два роки. Вона ніколи не приїжджає додому в Хедестад.

— Чому?

— Наш батько — божевільний. Це достатнє пояснення?

— Але ти ж залишилася.

— Я і Бірґер, мій брат.

— Це котрий політик?

— Знущаєшся? Бірґер старший за нас із Анітою. Ми ніколи не були особливо близькі. У власних очах він надзвичайно значний політик, якому світить місце в риксдагу або міністерська посада, якщо праві прийдуть до влади. Насправді ж він посередній муніципальний радник у глушині, і схоже, що далі цього його кар’єра не піде.

— Що мені подобається в родині Ванґер, так це те, що всі одне одного не люблять.

— Не зовсім так. Я дуже добре ставлюся до Мартіна і Хенріка. І завжди охоче спілкуюся із сестрою, хоч ми не дуже часто зустрічаємося. Я терпіти не можу Ізабеллу і не дуже люблю Олександра. А з батьком ми не розмовляємо. Виходить приблизно п’ятдесят на п’ятдесят. Бірґер… гм, швидше він пихатий дурень, ніж погана людина. Але я розумію, що ти хочеш сказати. Дивися на це так: члени клану Ванґерів дуже рано набувають манери говорити навпрост. Ми говоримо те, що думаємо.

— Так, я помітив, що ви дієте досить рішуче. — Мікаель простягнув руку і торкнувся її грудей. — Не встиг я пробути тут і п’ятнадцяти хвилин, як ти на мене напала.

— Чесно кажучи, я роздумувала над тим, який ти в ліжку, з нашої першої зустрічі. І мені здалося, що варто було б перевірити це на ділі.

Уперше в житті Лісбет Саландер відчувала сильну потребу з ким-небудь порадитися. Проте для того, щоб попросити поради, треба було комусь довіритися, а це означало, що вона повинна розкрити всі карти і розповісти про свої таємниці. Але кому їй розповідати? Вона просто не вміла спілкуватися з іншими людьми.

Ставлячи подумки галочки в адресній книжці, Лісбет Саландер налічила десятьох людей, котрих у якомусь сенсі могла назвати своїми знайомими. Це якщо брати по максимуму.

Можна було поговорити з Чумою, що посідав досить міцне місце в її житті. Проте він напевно не був другом і був найпослідущою людиною, хто міг би допомогти у вирішенні її проблеми. Це не варіант.

Сексуальний досвід Лісбет Саландер був не таким скромним, як вона його змалювала адвокатові Б’юрману. Щоправда, секс завжди (або, в усякому разі, досить часто) відбувався за її ініціативою і на її умовах. Якщо підрахувати, то вийде, що починаючи з п’ятнадцятилітнього віку в неї було з півсотні партнерів. У середньому по п’ять партнерів на рік — цілком нормально для самотньої дівчини, яка з роками почала розглядати секс як спосіб приємно провести час.

Проте переважна більшість цих зв’язків випали на період майже двох років у самому