Читати книгу - "Мартін Іден"

йти шукати собі місця. У нього в голові є ще чимало таких оповідань, як «Вир», і, продаючи їх по сорок доларів, він заробить далеко більше, ніж на будь-якій посаді. Саме тоді, коли битва здавалася програною, він її виграв. Його вибір виявився правильний. Шлях перед ним вільний. Почавши з «Білої миші», він журнал за журналом прилучатиме до списку своїх патронів. «Чорну роботу» можна кинути зовсім. На неї він тільки гаяв час, а не заробив і долара. Тепер він віддасться справжній роботі і виявить у ній найкраще, що в собі має. Йому захотілося, щоб у ту хвилину з ним була Рут і розділила його радість. Аж тут поміж листів на ліжку Мартін знайшов одного і від неї. Рут ніжно дорікала йому, дивуючись, чом він так довго не приходить. Він мало не побожно перечитував її послання, приглядався до почерку, милувався кожною рискою і, нарешті, поцілував її підпис.

Відповідаючи Рут, він щиро признався, що не міг її бачити, бо заставив свого єдиного порядного костюма.

Написав також, що був хворий, але що йому вже краще і що через тиждень-два (час, потрібний на те, щоб одержати чек із Нью-Йорка) він викупить костюм і прийде до неї.

Але Рут не могла чекати аж тиждень-два. І надто, коли її коханий хворий. Другого дня вона приїхала до нього з Артуром в екіпажі, на превелику радість Маріїних дітей і всієї сусідської малечі. Сама ж Марія була збентежена до краю. Вона нам'яла вуха дітлашні, що обступила гостей на крихітному ганку, і більше ніж звичайно калічачи свою англійську мову, перепросила за свій неохайний вигляд. Закасані рукава, мильна піна на ліктях і підв'язана замість фартуха мокра рогожа ясно свідчили, за якою роботою її застали. Марія так була ошелешена, побачивши, які поважні гості питають про її пожильця, що навіть забула запросити їх у вітальню. Щоб пробратися до Мартінової кімнати, вони мусили пройти через повну пари кухню, де того дня Марія прала. До того ж від хвилювання жінка ніяк не могла причинити двері, і в кімнату хворого добрих хвилин п'ять линули клуби пари та сморід від простого мила й брудної білизни.

Рут зграбно повернула праворуч, ліворуч, потім знов праворуч і вузьким проходом між столом та ліжком пройшла до Мартіна. Але Артур повертався занадто круто, і в тому кутку, де Мартін куховарив, заторохтіли горщики та сковороди. Однак Артур не довго лишався в кімнаті. Рут сіла на єдиний стілець, що був у Мартіна, а її брат, вирішивши, що свій обов'язок виконав, вийшов на вулицю і став біля воріт, де його вмить оточили сім нащадків Сільви. Вони розглядали незнайомця, немов яке диво. А навколо екіпажа з'юрмилася дітлашня, мабуть, з цілого кварталу, нетерпляче чекаючи якоїсь драматичної розв'язки. На їхній вулиці екіпажі з'являлися тільки з нагоди весіль та похоронів; тут же ніхто не одружувався і ніхто не помер, тож мало статися щось надзвичайне, на що варто було почекати.

Мартін мало не збожеволів од щастя, побачивши Рут. Маючи щире, повне любові серце, він гостро відчував потребу в співчутті. Він палко жадав співчуття і уявляв його, як обопільне порозуміння; але він ще не переконався, що співчуття Рут пояснюється її сентиментальністю й делікатністю і що випливає воно з лагідності її вдачі, а не з розуміння його, Мартінових, прагнень. Коли Мартін, узявши дівчину за руку, щось говорив їй, кохання спонукало Рут відповідати йому ніжним потиском, і, дивлячись зволоженими блискучими очима на його змарніле обличчя, вона думала, який він змучений та безпорадний.

Коли Мартін розповідав їй про свій розпач від листа «Трансконтинентального місячника» і про те, як він зрадів пропозиції «Білої миші», Рут майже не слухала його. Вона чула ті слова і розуміла їх значення, але не переймалася ані розпачем його, ані захватом. Вона ні на хвильку не могла забути самої себе. Її не цікавило, чи продасть він журналам свої оповідання. Для неї важливо було тільки одне — шлюб. Щоправда, Рут і сама цього не усвідомлювала, як і того, що під бажанням бачити Мартіна «влаштованим» крився прихований материнський інстинкт. Вона б зніяковіла, якби їй хто про це сказав одверто, а то, може, навіть почала б обурено запевняти, що вона думає тільки про те, як допомогти коханому, і бажає йому всякого успіху. Отож, поки Мартін, схвильований, що це ж йому вперше пощастило в письменстві, виливав перед нею всю душу, вона механічно сприймала самі слова і мовчки розглядала кімнату, прикро вражена тим, що бачила.

Це Рут уперше віч-на-віч побачила злидні. Закохані, що терпіли голод, завжди видавались їй романтичними, але їй ніколи не заходило в голову, як вони живуть. Рут і гадки не мала, що все так виглядає. Дівчина то перебігала поглядом по кімнаті, то спиняла його на Мартіні. Її нудило від запаху намиленої брудної білизни, що йшов із кухні. Певно, Мартін весь просяк цим запахом, якщо та жахлива жінка часто пере, подумала Рут. Неохайність причеплива. Рут приглядалась до Мартіна, і їй уже здавалося, що й він у цьому бруді, їй ніколи не доводилося бачити юнака неголеним, і тепер неприємно було дивитися на його обличчя, що за три дні помітно обросло. Це не тільки надавало йому того похмурого й відразливого вигляду, яким визначався весь цей дім, а ще й підкреслювало його тваринну силу, що її так ненавиділа Рут. Через оті два прийняті рукописи, про які Мартін оповідав з такою гордістю, він ще більше утвердиться в своєму божевіллі. Ще б трохи, і він би здався, пішов служити. А тепер залишиться й далі в цьому жахливому будинку, знову писатиме й голодуватиме.

— Чим це тхне? — раптом запитала Рут.

— Напевно, білизною. Марія пере, — відповів він. — Я вже звик до цього запаху.

— Ні, не те. Це щось інше, якийсь гидкий, затхлий ДУХ.

Мартін потяг носом повітря.

— Я нічого не чую, крім тютюнового диму, — сказав він.

— Ото ж воно й є. Це жах! Чому ти так багато куриш, Мартіне?

— Не знаю. Знаю тільки, що курю більше, коли почуваю себе самотнім. До того ж це давня звичка. Я почав курити ще хлопчаком.

— Погана звичка, —докірливо мовила Рут. —Тут просто дихати неможливо.

— А це вже винен тютюн. Я курю тільки найдешевший. Та зачекай-но. Ось одержу чек на сорок