Читати книгу - "Тінь перемоги"

і Баку. Намір - вийти до джерел нафти. Другий напрямок - на Сталінград. Намір - убезпечити прорив на Кавказ військ від можливого удару у фланг і перерізати Волгу - нафтову аорту Радянського Союзу. Критична обстановка під Сталінградом склалася в липні 1942 року. Вихід німецьких військ до Волги в той момент неминуче призводив до краху всього південного крила радянсько-німецького фронту з катастрофічними наслідками для економіки країни.

За особистим наказом Сталіна було створено новий Сталінградський фронт, до складу якого ввійшли чотири загальновійськові й одна повітряна армії зі складу розваленого Південно-Західного фронту. Крім того, зі свого стратегічного резерву Сталін висунув у район Сталінграда 62, 63 і 64-у армії. 28 липня Сталін одноосібно підписав драконівський наказ № 227 «Ні кроку назад!» Сталін взяв особисто на себе всю повноту відповідальності за стан під Сталінградом і за будь-які заходи, які могли зупинити втечу радянських військ. 30 липня за наказом Сталіна до складу Сталінградського фронту була включена 51-а армія. 9 серпня Сталін кинув під Сталінград 1-у гвардійську армію. На чолі цієї армії Сталін поставив колишнього начальника ГРУ, свого майбутнього заступника генерал-лейтенанта Ф. І. Голікова. 1-а гвардійська армія була вкомплектована найкращим людським матеріалом. На її формування були пущені п'ять повітряних-десантних корпусів, які перетворили на гвардійські стрілецькі дивізії. В середині серпня Сталін висунув у район Сталінграда 24 і 66-у армії. Під Сталінград безперервним потоком ішли війська. Сюди були кинуті десятки штрафних батальйонів і рот. Під Сталінград Сталін кинув дев'ятнадцять військових училищ, в їх числі Житомирське, Вінницьке, Грозненське, 1-е і 2-е Орджонікідзевське піхотні, Краснодарське кулеметно-мінометне, Челябінське, Сталінградське, Омське, Казанське танкові. А в кожному з цих училищ було «від 3,5 до 5 000 найкращих червоноармійців і сержантів у віці 18-22 років, відібраних з передових позицій, які мають досвід участі в боях». (А. М. Самсонов «Знати й пам'ятати.» Москва ИПЛ. 1989. Стор. 136) На будівництво оборонних споруд під Сталінград Сталін кинув 5, 7, 8 і 10-у саперні армії. Я знаю, що таке саперна рота і саперний батальйон. Я бачив своїми очима саперний полк у повному складі й у всій його красі. Саперну бригаду в повному складі мені бачити не випало, але можу її ясно уявити. А от уявити собі саперну дивізію я не можу. Не виходить. Занадто багато саперів виходить. Тим більше не можу уявити собі корпус, який складається з одних тільки саперів. А у Сталіна мова не про саперні бригади, дивізії і корпуси. У Сталіна в резерві були цілі саперні армії. Радянський Союз - єдина у світі країна, яка мала саперні армії. Сталін кинув на будівництво оборонних рубежів під Сталінград відразу чотири такі армії. Крім цих саперних армій на створення стратегічного оборонного пояса Сталін зі свого особистого резерву рушив під Сталінград кілька управлінь оборонного будівництва РВГК. Що вони собою становили, можна судити з одного прикладу. Тільки особовий склад 24-го управління оборонного будівництва з особистого резерву Сталіна викопав у районі Сталінграда 1448 кілометрів окопів і траншей, 57 кілометрів протитанкових ровів, побудував 51 кілометр ескарпів, 8 кілометрів надовбів і 24400 вогневих точок. Вогневі точки створювалися не тільки деревоземляні, але й залізобетонні та сталеві. Тільки особовий склад 24-го управління оборонного будівництва РВГК змонтував 1112 тонн металоконструкцій і 2317 кубометрів залізобетонних споруд. («Красная Звезда» 10 січня 1985) До роботи 24-го управління оборонного будівництва РВГК додамо роботу інших управлінь оборонного будівництва і роботу чотирьох саперних армій. Уявляючи розмах оборонних робіт у цьому районі, нам залишається дивуватися наполегливості Гітлера і його генералів, які кидали свої дивізії в самогубні атаки на таку оборону.

Крім тієї артилерії, яка була у складі десяти загальновійськових і однієї гвардійської армії, Сталін зі свого особистого резерву висунув під Сталінград 129 артилерійських полків РВГК і 115 окремих дивізіонів реактивної артилерії. Можна нескінченно перераховувати винищувальні, штурмові й бомбардувальні авіаційні полки, дивізії та корпуси, резервні авіаційні групи, танкові й механізовані бригади і корпуси, мінометні дивізіони і полки, підрозділи і частини зв'язку, ремонтні, медичні та інші формування, які Сталін кинув у бій на Волзі. У липні й серпні 1942 року всі ці полки, бригади, дивізії, корпуси й армії або вже знаходились у районі Сталінграда, або в район Сталінграда перекидалися, або, готувалися до перекидання. Я не кажу про 2-у гвардійську і 5-у танкову армії, про чотири танкові та два механізовані корпуси, які влітку 1942 року в глибокому тилу формувались і готувалися до зимових боїв. У будь-якому випадку ми не можемо втекти від визнання: військ під Сталінград було кинуто багато. Все це було зроблено в час, коли Жуков перебував на іншому, а саме, на Західному фронті. У липні й серпні 1942 року без Жукова було зроблено головне - драконівськими заходами паніка у військах була придушена, втікаючі війська зупинені, в районі стратегічного прориву німецьких військ створений новий радянський фронт, зведена непереборна оборона, підтягнуті свіжі дивізії, корпуси й армії. Влітку 1942 року дії противника зі стрімкого нестримного руху були перетворені у вкрай невигідні для нього затяжні бої за кожен рубіж, кожну траншею і кожну вогневу точку. А попереду - зима. У будь-якому випадку влітку 1942 року в районі Сталінграда були створені умови, які неминуче вели німецьку армію до катастрофи. Сил під Сталінградом було зібрано стільки, що полководницької геніальності не потрібно.

3.

І ось ми відкриваємо книжку Жукова й читаємо про те, як влітку 1942 року ворог рвався до Сталінграда, як Червона Армія героїчно билася з ворогом, як вона зупинила ворожий наступ. Жуков жваво згадує і барвисто розповідає про події, до яких він не мав ніякого стосунку. Якщо нас цікавить обстановка в липні 1942 року під Сталінградом, ми знайдемо достатньо джерел. Книга «Спогади та роздуми» написана від імені Жукова, тому було б правильно розповісти не про Сталінградський фронт, на якому Жукова не було, а про Західний фронт, яким Жуков в той момент командував. Але все, що відбувалося навесні і влітку 1942 року на Західному фронті, в мемуарах викладено в одному абзаці. Авторів жуковських мемуарів понесло на стратегічні висоти: «37-а і 12-а армії Північно-Кавказького фронту отримали завдання...» Навіщо нам розповідають про Кавказ, якщо там не було Жукова? А вони не вгамовуються: «За покликом ЦК партії Грузії, Азербайджану та Вірменії