Читати книгу - "У черзі за святою водою"

досить химерне відображення реальності, чого тоді арлезіани не розуміли. А тепер навпаки, вони намагаються надати об’єктам, що їх він малював, ван-гогівського вигляду, ван-гогівських барв. Чимало арлезіанських будинків прикрашають невмирущі ван-гогівські соняшники, в яких, за словами Мартіна Гай­деггера, «є буття». І стіни знаменитої «нічної кав’ярні», яке сьогодні називається «Вінсент», пофарбовано у ван-гогівський пронизливий жовтий колір.

В Арлі мимоволі пригадався дитячий віршик із давньої «Мур­зилки»:

В городе Владимире Владимирам почет: Всех граждан с этим именем там взяли на учет... В городе Иваново Иванам благодать: Ивану вещь последнюю готовы там отдать...

Арль демонструє таке ставлення до імені Вінсент. Вели­кий ван Гог нерідко підписував свої картини просто «Вінсент», не ставив на них прізвища. І арлезіани також називали його по імені. За ті 15 місяців, які він провів ув Арлі, Вінсент став міською знаменитістю, яку всі знали. Про це згадувала Жанна-Луїза Кальман, якій було 13 років, коли в її місті перебував цей дивний і нещасний чоловік, який відтяв собі вухо. Вона чи не єдина знала Вінсента особисто і водночас дожила до його захмарної слави. Сьогодні художники з іменем Вінсент мають кращі шанси зробити мистецьку кар’єру в Арлі, ніж носії інших імен. Так, останнє речення висловлює деяке перебільшення, але й перебільшення, буває, містять деякий сенс. Можливо, то був збіг, але під час мого перебування в Арлі та у виставковому залі Еспас ван Гог, і в тому, що на площі Республіки, у приміщенні церкви святої Анни, виставлялися творіння сучасних художників на ймення Вінсент — прізвища не запам’яталися. Ім’я Вінсент має в Арлі додатковий сакральний зміст ще й завдяки провансальському національному поетові Фредері Містралю, автору поеми «Мірейо», профіль героїні якої прикрашає постамент пам’ятника великому провансальцеві — він, до речі, із романтичним плащем, без якого не обходяться увічнені в бронзі національні поети, стоїть поряд із славетною ван-гогівською Нічною кав’ярнею. Поема «Мірейо», яку кожен свідомий провансалець має знати напам’ять, розповідає сумну історію кохання провансальської панночки Мірейо до простого кошикаря на ймення Вінсент, і це поглиблює містичний зв’язок Вінсента ван Гога з провансальською зем­лею. Недарма славетному нідерландцеві працювалося в Арлі так плідно. Недарма його ніжно люблять наступні покоління арлезіан. Адже «Вінсенетки» (крамниці з ван-гогівським туристичним крамом) дають робочі місця жителям міста, добрий хосéн власникам, підсилюють почуття гордості за свою малу батьківщину в усіх мешканців старовинного Арля.

На туристичній мапі Арля є пам’ятні місця чотирьох видів: римські, середньовічні, барокові й ван-гогівські. Останні позначені ван-гогівською жовтою барвою та є найбільш відвідуваними. Модерний художник, чужинець, є чи не найпочеснішим мешканцем давнього міста.

Плавання
Шуміло море. Від старих причалів Слів, Дотиків і Наготи В гарячу подорож ми відпливали, В жаркі, завжди незвідані світи. Ми стрімко вирушали з Саус-Вест, Зі стогоном проходили екватор. І радісно горів Південний Хрест, І вдалині димів не згаслий кратер, І затихало наше млосне свято. Колись благословляли корабель Молитвою та пляшкою шампану, Щоб у мандрівках до чужих земель Не згинув він у прірві океану. Все навпаки у нас: шаленство плавань Освятить суходіл і нашу гавань.

Поль Енгл,

переклад з англійської Євгенії Кононенко

«Чому я так часто зустрічаю її...»
Чому я так часто зустрічаю її — дурненьку з київських кав’ярень, що канючить біля прилавків на каву,