Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

Ґілберт знов узявся до справи.

— Яка вода найпрозоріша й не може завдати ніякої шкоди? — Маґа похитала головою. — Роса. А ви мені ось що скажіть — що ніколи не замерзає?

— Не скажу, хіба я можу знати?

— Гаряча вода.

То була гра, відома як «Спантеличений Балтазар», і шкіпер був її палким прихильником.

— Що то за листя, чистіше за все інше?

Маґа не відповіла, проте вгадала відповідь.

— То листя дуба, бо ніхто ним не стане витирати собі Дупи.

— Я цього не чула, Ґілберте. Що далі?

— Скільки потрібно коров'ячих хвостів, щоб сягнути ними від землі до неба?

— Ґілберте!

— Не більше одного, якщо він достатньо довгий.

Вода ставала поволі чистішою, а повітря — свіжішим, коли вони минули Смітфілд і наблизилися до полів, які належали Клеркенвельському домові Богородиці. Суддя Освальд Ку їхав на візку, повному мішків. Маґа вказала на будівлі позаду нього.

— Та черниця звідси. — Вона перехрестилася. — Борони її Святий Дух.

— Вона напророкувала Річардові загибель.

— Та її просто було втягнуто в ті королівські ігри. Не можна туди пхати свого носа.

— Хіба що вона стане королевою.

— Ні, тільки не вона. Вона хороша дівчина, справді вірна Богові.

Далі річка повертала на захід, повторюючи лінію долу, тому вони стали плисти повільніше. У полях поза нею стирчали дошки й щити для стрільби з лука, à також — кам'яні відмітки для метання списів.

— Я бачив колись у Швеції, — мовив шкіпер, — одну річку: не знаю, як вона називається, проте існує й донині. Щосуботи вона біжить швидше, а всі останні дні тижня трохи вповільнює свій хід або стоїть непорушно. В тій самій країні є іще одна ріка, яка вночі замерзає, а вдень на ній льоду немає.

Маґа обожнювала його історії про далекі світи. Розповідав він їй про людей, що мали по одній лише нозі, яка зате була настільки велика, що коли вони лягали відпочивати, тінь від неї накривала все тіло. Він описував їй дітей Ефіопії, які мали біле волосся, й жителів Ормуза, де було так спекотно, що яйця в них звисають аж до колін. Ґілберт бачив гору, сім миль заввишки, на якій знайшов спокій Ноїв ковчег. Бачив він і колодязь на узбережжі Індії, вода в якому щогодини змінювала свій аромат і присмак. На Суматрі бачив він базар, де торгували живими дітьми як їжею та вважали їх найкращими і найсолодшими в усьому світі.

Зараз вони були вже майже у верхів'ї ріки, а по сусідніх стернях усе ще паслася худоба того села. Пшеницю та жито було посіяно, а посеред поля стояла величезна дерев'яна статуя Святої Діви, щоб урожай був гарним. Кок Бейтман, мірошник, молився навколішки перед нею.

— Розкажи мені, — попрохала Маґа, — про найдивніший народ у світі.

Шкіпер на мить відволікся на черговий поворот ріки, яка тепер несла свої води на північний захід, до лісів.

— Жителі Кафолоса вішають своїх друзів на деревах, коли ті вмирають. Кажуть, нібито краще, щоб птахи, янголи Божі, їх з'їли, ніж земляні хробаки.

Маґа уважно слухала.

— На іншому острові, Тракода йому ймення, люди їдять м'ясо змій. Вони мешкають у печерах та не розмовляють, а шиплять, подібно до змій.

— Хіба ж таке можливо?

— Усе може трапитись під місяцем.

— Як каже Гендінґ.

Вони посміялися з цього. Фраза «як каже Гендінґ» чи «згідно з Гендінґом» була популярною в Лондоні, і означала вона певне відсилання на великий розум чи мудрість. Найулюбленішими виразами були «Мертві не мають друзів, як говорить Гендінґ» разом із «ніколи не кажи ворогові, що твої ноги болять, «гідно з Гендінґом» та «як каже Гендінґ, поділись із близьким своїм». Маґа опустила руку у воду.

— Чи тобі відомо, як спіймати рибу голими руками? — запитав у неї шкіпер. Вона швидко прибрала руку, нібито її спіймали на гарячому. — Береш шафран і ладан, змішуєш їх. Потім наносиш отриману пудру на палець із золотим кільцем.

— На цей?

— На цей. Потім опускаєш у воду палець з обох берегів ріки, і риба припливе до тебе в руки.

— Хіба ж це може бути правдою, Ґілберте?

— Хто вчиться змолоду, той ніколи не забуде тієї науки.

— Як каже Гендінґ.

Шкіпер почав наспівувати, поки баржа пропливала під дерев'яним мостом, здається дуже старовинної конструкції:

— Не олень — заєць я, мов сірий день, Я шептуна пустив, стрибнувши через пень, Дивись на мене — видно звідтіля, Що в мене вітер в голові ґуля.

Він доспівав і почав насвистувати якусь мелодію. Вони проплили повз іще один млин, на західному березі; там утворився маленький ставок, на поверхні якого час