Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

внутрішні справи Фінляндії, оголосивши, що коли президентом оберуть котрогось із чотирьох названих на ім’я осіб, це буде витлумачено як недружній акт до СССР.

Вибори відбулися, і президентом республіки став Ристо Рюті. Увечері того самого дня попередній президент мав вирушити до рідної домівки в Пог’янмаа. Столиця підготувала розкішні проводи любому батькові країни і його дружині, яка своєю природною поважністю здобула пошану і верхів, і низів. Уздовж утворених студентами смолоскипних шпалер президент Калліо проїхав з палацу до залізничного вокзалу, де на нього чекав новообраний президент в оточенні найвищих державних осіб. Президент Калліо був блідим, а його чоло звологло від зусилля. Він тихо попрощався з присутніми, багато з яких стояли з ним поряд під час його понад тридцятирічної безперервної діяльності в парламенті й уряді.

Наближався час від’їзду, і президент Калліо вийшов на перон, де прийняв ушанування збройних сил. Військовики спустили прапор для привітання, і під звуки «Маршу порійців»[37] він покрокував перед фронтом батальйону почесної варти. Дійшовши до середини лави, президент Калліо заточився, але його підхопили дужі руки, не даючи впасти.

Довге життя на службі Вітчизні завершилося монументально, і це згуртувало фінляндський народ, який був вражений сконом батька нації і відчував тривогу за майбутнє країни.

Наприкінці 1940 року ставлення Совєтського Союзу до Фінляндії призвело до нових, важкоздоланних непорозумінь.

Росіяни знову і знову чинили тиск, пов’язаний із Салльською залізницею. З’ясувалося, що вчасно її прокласти неможливо через великі технічні труднощі, а також нестачу будівельних матеріалів. Незважаючи на цілком очевидний форс-мажор, Москва звинувачувала Фінляндію в навмисному зволіканні.

У грудні 1940 року совєтський уряд торпедував нову й важливу пропозицію фінляндсько-шведської взаємодії. Наприкінці жовтня міністр закордонних справ Ґюнтер повідомив, що шведський уряд готовий обговорити не лише оборонний, а й політичний союз між Швецією й Фінляндією, за умови, що Фінляндія не планує реваншистської війни. 25 жовтня фінляндський уряд заявив, що наша країна не виношує жодних планів нападу і що уряд усе ще має бажання провадити перемовини на основі кордонів, визначених Московським миром. У грудні 1940 року СССР у категоричній та погрозливій формі зробив дві заяви проти планованого союзу[38].

Наприкінці 1940 — на початку 1941 років совєтський уряд зробив резонансний хід: денонсував чинну торговельну угоду й зупинив усе постачання товарів начебто через те, що Фінляндія не виконує зобов’язань, передбачених домовленістю. У тодішній ситуації з постачанням це стало для Фінляндії дуже болючим ударом. Зв’язки з країнами по той бік Балтійського моря урвалися, засівна площа країни поменшала на 11 %, а через несприятливі погодні умови було зібрано приблизно на 30 % менший урожай, ніж зазвичай. Існувала небезпека, що припинення надходження товарів з СССР спричинить у цих умовах серйозну кризу, зокрема в постачанні зернових культур і пального.

Унаслідок цього ми стали залежними від німецьких ресурсів, що, звичайно, із часом дало німцям змогу вчиняти політичний тиск. Хоча влада й так уже зменшила пайки хліба до мінімуму, для збереження їх навіть на такому рівні треба було імпортувати щороку 250 000 тон зерна, які могла постачити лише Німеччина. Те саме стосувалося кам’яного вугілля, бензину, шкіри, текстилю, гуми й багатьох інших матеріалів, конче потрібних не лише для безпосереднього споживання, а й для виробничих механізмів. Їх зупинка призвела б до безробіття й хаосу в економічному житті. Наскільки Фінляндія узалежнилася від постачання німецьких товарів, оприявнює той факт, що невдовзі понад 90 % усього імпорту країни відбувалося через Німеччину. Це був підсумок торговельної політики СССР, яку просто не можна назвати інакше, як недалекоглядною, хоч вона цілком вписувалася в тодішнє загальне ставлення совєтського уряду до Фінляндії.

Таким чином, наприкінці 1940 — на початку 1941 років ми дивилися в майбутнє аж ніяк не з оптимізмом. Економічне становище було критичним, і постала загроза неприхованого конфлікту. Наприкінці січня 1941-го надходили такі тривожні попередження, пов’язані з рухом російського війська біля наших кордонів, що влада ледь-ледь не наказала починати часткову мобілізацію.

Восени 1939 року росіяни розпочали будівництво залізниць, і воно тривало жвавими темпами. Найважливіші відтинки, Петрозаводськ–Суоярві, Лоухі–Кестеньга і Руч’ї–Салла, вони проклали впродовж кількох місяців. Лише до будівництва останнього було залучено десь 100 000 в’язнів. Доповненням до цих залізниць стали п’ятнадцять стратегічних шосейних доріг. У районі завширшки близько 200 кілометрів відбувалося будівництво численних аеродромів, кількість яких, як було визначено пізніше, сягала аж 90.

Вселяло тривогу те, що впродовж осені й зими посилилася шпигунська діяльність росіян. Тотожні висловлювання затриманих більшовицьких агентів наводили на висновок, що СССР повним ходом готується до війни проти Фінляндії. Докладніша інформація про це була в документах з відділу контррозвідки. Красномовними є кілька навмання вибраних прикладів.

У серпні 1940 року полковник і два майори, які в Саллі школили агентів для шпигунської діяльності у Фінляндії, повідомили:

Фінляндія — це капіталістична країна, на яку чекає така сама доля, як і на Естонію, Латвію й Литву. Для приєднання Фінляндії до СССР знадобиться лише кілька тижнів, максимум — місяців. Частка капіталістичного світу на мапі дедалі меншає. Народи Естонії, Латвії й Литви набагато щасливіші, ніж фінляндський народ, адже вони самі хотіли приєднатися до нас. Фінляндський народ цього не хоче, тому його доля буде важчою, бо Фінляндію приєднають силоміць. Фінляндія не може протистояти Червоній армії і до того ж нізвідки не матиме допомоги.

Восени 1940 року було записано таке висловлювання російського офіцера:

У березні 1941 року у Фінляндії спалахне революція, і тоді СССР висуне певні вимоги. Якщо Фінляндія на них не згодиться, країну буде перетворено на автономну совєтську республіку, як це вийшло з Естонією, Латвією й Литвою.

Коли мішана комісія, яка мала визначити, де Салльська залізниця перетинатиме кордон, 11 грудня 1940 року засідала востаннє, якийсь російський полковник спробував завербувати одного із членів фінляндської делегації, пообіцявши йому блискучу кар’єру на російській службі, «адже Фінляндію незабаром буде приєднано до СРСР». У лютому 1941 року російські офіцери пояснювали в Саллі своїм агентам, яких мали заслати до Фінляндії: «Капіталістичну Фінляндію буде приєднано до СРСР цього року, щойно закінчиться будівництва Салльської залізниці».

Російська преса й радіо провадили шалену антифінську пропаганду, яка особливо зосереджувалася на вадах, що, мовляв, існували у Фінляндії, і порівнювала ситуацію в ній із чудовими умовами життя в більшовизованій Естонії. «Фінляндсько-совєтське товариство миру й дружби» робило все можливе, щоб обробити твердий фінляндський ґрунт, і це відбувалося за ефективної підтримки російського посольства в Гельсінкі. Штат і посольства, і консульства дуже побільшав. Невдовзі в них з’явилося чимало працівників, які розмовляли фінською