Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Глава 55

– Добрий ранок, Зіно, – зайшов у приймальню Мирослав.

Та так і завмер біля дверей.

Секретарка була не одна, до неї схилився високий чоловік у поліцейській формі. Він потирав сиву борідку, розглядаючи щось у Зіни на екрані. І тільки-но Мирослав увійшов, як вони припинили розмову, затихли, ніби голоси втратили.

– Мирославе, проходь, будь ласка, я рада, що ти одужав, – усміхнулася йому Зіна. – Мирослав Фетісов, він у нас на стажуванні за державною програмою, – повернулась вона до чоловіка у формі.

– Ясно, – посміхнувся той йому, як робили дорослі у розмові з дітками, які ні чорта не розуміли у цьому світі.

Ось тільки Мирослав весь покрився холодним потом від страху, бо розумів. Підозрював, хоч і не хотів вірити.

Зіна дивилася на поліцейського так схвильовано, а кабінет позаду був відкритий навстіж. Мирослав зазирнув усередину, побачив там лише брата Богдана, Віктора, і кількох слідчих.

– О господи, що за день? – Схопилася з місця Зіна, тільки-но поліцейський вийшов. Вона тактовно зачинила двері кабінету Богдана, де Віктор з кимось розмовляв на підвищених тонах.

– Щось трапилося?

– Не знаю, доки не знаю, але Богдана Олександровича ніде немає, його машину знайшли біля аптеки, покинуту…

– Що?

– Так, – кивнула Зіна, переклавши стос паперів на середину столу. – Виходить, Богдан Олександрович кинув машину з документами, відкритою? Щось тут не те.

Мирослава придавив до землі шок.

– Я тобі, напевно, заважатиму? – видавив він.

– Якщо можеш, погуляй поки Віктор Олександрович тут, – склала Зіна руки в молитовному жесті. – Він… Нервує.

– Добре.

До дверей Мирослав дістався швидко, вибрався в хол. Він озирнувся, щоб нікого не лякати своєю поведінкою, і з'їхав по стіні вниз. Знесилився і поклав голову на коліна. Він поки до кінця не усвідомлював, що сталося, хоча підсвідомість буквально кричала про небезпеку. Через паніку він навіть не одразу додумався до того, щоб зателефонувати Богданові на мобільний.

Надії, звичайно, мало, якщо йому не додзвонилася Зіна та інші.

Та решта не була його коханою людиною, тому Мирослав натиснув на кнопку виклику. Навіть гудки не пішли, бездушний автомат відрізав його від надії почути голос Богдана, повідомивши, що абонент перебував поза зоною мережі.

– Чорт, Богдане…

Він спробував ще раз.

Знову. Ще три чи чотири рази, поки здоровий глузд не взяв його дії під контроль. Щось трапилося. Щось погане.

Мирослав не міг заспокоїти себе тим, що Білецький «не став би вбивати мера», боячись галасу. Він, напевно, затіяв помсту. Що, коли він прямо в цю мить катував Богдана чи нівечив його? Від безсилля Мирослав мало не завив. Але сидячи тут, підпираючи стіну і стримуючи сльози, він справі ніяк не допоможе.

Підвівшись, він набрав інший номер телефону. Чи збіг – лише кілька годин тому Богдан переслав йому номер Кіри, а тепер цей номер був для Мирослава справжнім порятунком від панічної атаки.

– Алло? – Почувся в динаміці знайомий голос.

– Привіт, це Мирослав Фетісов. Я в мерії, кажуть, Богдан кудись зник…

– Заспокойся, – заговорив Кіра. – Я теж поки нічого не знаю, але коли щось з'ясую, то передзвоню одразу, добре?

– Це Білецький, точно Білецький, він мститиме, він така людина…

– Мирославе, головне, не роби дурниць. До зв'язку.

І Кіра відключився.

Мабуть, зайнятий чимось важливим, поки його друг знаходився у лапах Білецького.

Що ще міг зробити Мирослав?

Не довго думаючи, він набрав третій номер у своїй адресній книзі, набрав номер Білецького. Він потребував якоїсь дії, аби не думати про погане. Та відповіддю йому знову стала знайома тиша: Білецький теж не хотів говорити. Чи вже допитував Богдана у підвалі?

– Припини, – вдарив себе Мирослав по щоці, щоб швидше прийти до тями. – Думай, що ти можеш зробити для нього…

Сміх, та й годі!

Він звичайний студент, який і з Богданом познайомився через випадковість.

Вадим Білецький його теж ні в що не ставив, тримав біля себе, як корову, яка приносила гроші на перегонах. Щойно Мирослав захотів піти, той пригрозив розповісти про зв'язок с Зотовим.

Невже Мирославу залишалося сидіти та чекати? Чортів глухий кут.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍