Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Гумовий Київ рожевих мрій

Читати книгу - "Гумовий Київ рожевих мрій"

131
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63
Перейти на сторінку:
Я ходив по Києву, як зомбі в неякісних фільмах жахів. Олена, як могла, мене підтримувала, хоча це її зачепило не менше, ніж мене. Невдовзі їй почав набридати мій меланхолійний настрій, і вона відкрито мені в цьому зізналась. Я дуже розумів її. Для того, щоб хоч якимось чином розвіятися, ми з нею провели вдома репетицію. Якщо Олена хоч щось вигравала на клавішах, то я свої партії вже позабував. Ще б пак, півроку не брав гітару в руки. Не скажу, що репетиція остаточно розвіяла мою меланхолію, але щось там вдалині знову заіскрилося і замахало білим крилом. Ми домовились між собою, що будемо репетирувати, якщо не кожний день, то, принаймні якомога частіше.

Дуже була пустою наша музика без Симкових соло-партій, але з часом ми почали звикати до її звучання. Ми почали робити деякі метаморфози в стилі і тепер музика, яку ми відтворювали, звучала не як класичний метал, а трохи кислотніше. Соло я грав погано, а тому узяв на себе гітарний ритм і вокал. Усі Симкові гітарні соло ми замінили синтезаторними, і Олена ще, час від часу, підспівувала мені. Виходило хоч не те, що було, але також добре. Муза знову вабила мене за собою. Вона тримала мене під пахви і підіймала, коли я спотикався і падав. Вона освітлювала мені кишеньковим ліхтариком дорогу, де були непрохідні сутінки, і неухильно вказувала на правильний шлях своїм маленьким пальчиком.

Я почав змінюватись на краще — хитнувся в більш оптимістичний бік. Я почав частіше посміхатися. На моєму обличчі з'явився рум'янець, і я навіть набрав кілька кілограмів. Оленка і музика допомогли мені вирватися із коми, куди мене загнала стара бабка в чорному балахоні і з гнилими зубами, яка торкнулась Симкових скронь і вдихнула в себе життя з його серця. Вона вже давно переминалась із ноги на ногу біля нього. Вона вже декілька років дихала йому у спину і гримала своїми кістками на морозі в очікуванні здобичі. Вона отримала свою здобич, а я, натомість, отримав кому.

Смерть Симка принесла з собою крах всього, що ми встигли досягти. Хоча ім'я цьому всьому здобутому «Ніщо», але це був реальний старт, і я без мікроскопа це бачив. Усе, що я поклав на вівтар моєї перемоги (моя сім'я, моє рідне місто, спокійне життя врешті-решт), раптом здалося мені марним. Зараз я, звісно, розумію, що нічого марного в цьому житті не відбувається, як, наприклад, те, що я зустрів на своєму шляху Олену. Щось трапляється, і ти не знаєш, до чого це призведе, і тільки по тому, як починає минати час, починаєш розуміти, що це початок чогось іншого, того, чого ти абсолютно не очікував, того, чого не було б, якщо б не трапилось тоді щось. Це може бути добре, а може бути і погано. Але! Що б не трапилось — це твоя Доля.

Епілог…

Усе, що можу сказати, так це те, що музики я не покинув, а навпаки, став нею займатися ще старанніше. Я почав навчатися соло на гітарі, і це в мене через деякий час почало виходити дуже непогано. В мене з’явилася якась чіпкість в запам'ятовуванні нот, хоча раніше такого за собою не помічав.

Якщо я раніше дуже сильно любив музику, то зараз ставився до неї просто фанатично. Я почав створювати хорошу музику, і ми з Оленкою на пару втілювали її в повноцінне звучання. Ми знову почали виступати у клубах. Старі знайомства стали нам дуже у пригоді, і тепер наші «гастролі» знову почались і користувались чималим успіхом. Ми рухались далі, і життя моє знову набуло цікавих фантасмагоричних фарб. Оленка була задоволена мною, а я був щасливим біля неї — ми кохали один одного, і труднощі нас зовсім не сварили, а тільки гартували і зміцнювали нас в нашому великому коханні. А про те, що зі мною трапилося в минулому житті, берегла сюжети, прокручуючи їх час від часу перед очима, раптово зміцніла і якась нова Пам'ять.

Написано в місті Київ,

переважно в метро, трамваї і на кухні. Остання крапка поставлена по прибутті на станцію метро «Арсенальна».

10.04.2007.

Про автора

Моє повне ім'я: Денис Сергійович Кожухов. Мені 28 років. Я живу в місті Києві. Працюю пекарем-кондитером в готелі «Прем'єр палац». Освіта — болісне питання — середньо-спеціальна, за фахом я будівельник. Хотілося 6 мати більше, та я вважаю, що вже трохи запізно витрачати свій вільний час на нудні пари і лекції. Я в цьому житті вже деяким ремеслам і так навчився, а тому гадаю, що до кінця своїх днів мені їх достатньо для вдосконалення. Те вправніше виходить, чим володієш краще.

Я служив у збройних силах України, в танковому полку водієм середніх танків, хоча зріст мій дещо суперечить цій військовій професії (190 см.), а туди беруть за звичай дуже маленьких, та й нічого духовного служба в армії не принесла до мого розвитку, як людини творчої. Хоча… я навчився цінити багато того, що не цінив, і відрізняти те, чого не відрізняв раніше. Взагалі, мене спіткало би життя середньостатистичного українця, якщо 6 не моя гітара. Вона мене трохи відокремлювала від інших. Я з шістнадцяти років займаюсь музикою по класу гітари та вокалу. Зараз непогано співаю і, що найголовніше, можу самостійно собі акомпанувати. Компаніям, в котрі мене часто запрошують, це дуже подобається. Спочатку я виконував пісні тих виконавців, які мені подобались більше, але згодом став замислюватись над тим, щоб робити СВОЄ. Якщо автори тих пісень, котрі переспівую я, змогли це зробити — чому я не можу? Хвилююча мить настала, і я написав першу пісню. Вона мала якусь потойбічну назву, щось там про смерть і її владу над світом, і написана була російською мовою. Тепер вона мені не подобається, але ж це і був початок… Деякий час по тому я написав ще. Мені сподобалось те, що я таким чином можу викладати, спочатку за допомогою ручки і папірця, а потім моєї вірної гітари та гучного голосу, свої мрії, протести, бажання, співчуття, МОЇ ДУМКИ! Це було відкриття для мене, і я почав те, від чого мене тепер важко відтягнути.

Мої улюблені зайняття — це музика, малювання і література. Я граю в музикальному колективі. Колектив дещо неформальний. Але музика відносно стара — це метал. В колективі я виконую вокальні партії (співак) і пишу для них тексти. Малюванням

1 ... 62 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гумовий Київ рожевих мрій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гумовий Київ рожевих мрій"