Читати книгу - "Заборонений плід, Валерія Дражинська"

Настрій падає нижче нуля, коли я помічаю Діму, який безтурботно спілкується біля басейну з невеликою компанією людей. Однаково з хлопцями і з дівчатами. У нього ніколи не було проблем із комунікацією. Інга стоїть поруч і обіймає його за талію, щасливо при цьому посміхаючись. Бісить!

У міру проведених годин на яхті та випитого алкоголю музика стає голоснішою, а поведінка бомонду дедалі розв'язнішою.

- Не хочеш скупатися в басейні? - шепоче на вухо вже злегка захмелілий Ейден.

- Ні, - я особливо на випивку не налягала, боячись наробити дурниць.

Насправді я б хотіла піти в каюту і поспати, але залишатися наодинці зі своїми думками бажання не було. У голові суцільний дисонанс.

- Джино, мене запросили в покер зіграти на верхню палубу. Збираються всі свої. Сходиш зі мною? - і віддано заглядає в очі.

- Ти йди, - подумки зітхаю з полегшенням. Його присутність, постійні обійми і легкі поцілунки почали реально напружувати, - Я піду знайду Інгу і з нею побуду.

- Це навряд чи. Хвилин тридцять тому її Діма в каюту заніс. Перебрала Інга, - усміхається Ейден, - Якщо не хочеш іти, то я Дімі скажу, щоб за тобою пригледів. Не нудьгуй!

Цілує в губи і, перед тим як я встигаю його зупинити, йде в бік бару, де, невимушено попиваючи пиво з пляшки, сидить моя мана. Затравлено спостерігаю, як Ейден підходить до нього. Відволікає від молодої пари легким дотиком до плеча. Помічаю, що ефектна брюнетка, яка обіймається з хлопцем, що стоїть поруч, з яким спілкувався Діма, не зводить із мого "дядька" закличного погляду. Ейден вказує рукою в мій бік. І я тону у вирі улюблених очей. Нехай і дивиться байдуже і недбалим кивком голови погоджується доглянути за мною. Саме зараз я розумію, що остаточно і безповоротно пропала. Сенсу тріпотіти немає. Відводжу погляд від згубних очей.

Баси гучної музики починають тиснути на мізки, викликаючи пульсуючий головний біль. Я відходжу подалі від дратівливих звуків. Де не так людно. Лише рідкісні парочки насолоджуються товариством один одного та кілька таких самих, як я, одинаків, що втекли у відносну тишу. Вчіпляюся руками в поручні й бездумно дивлюся на водну гладь.

Його присутність відчуваю ще до того, як по обидва боки від мого тулуба на поручні опускаються сильні руки. Він нічого не говорить. Просто, схиливши голову, дихає мені в маківку. А мені й цієї близькості вистачає, щоб полетіти до зірок. Нахил голови до шиї. Ніжний поцілунок. Відразу після жорсткий укус біля основи. Тягне зубами завойовану шкіру на себе. Я, не стримавшись, стогну. Вигинаюся. Відчуваю кам'яну ерекцію. Внизу живота утворюється торнадо. Це він! Єдиний! Тільки він так на мене діє. Приголомшливо! Безрозсудно! Змушуючи забувати про навколишній світ. Його руки переміщуються на стегна. Одна спрямовується вище. Малює знаки нескінченності на животі. Міцні губи на пару з язиком з нещадною ніжністю тероризують мочку вуха.

- Женя, це точка неповернення, - хрипло шепоче і, різко розвернувши мене до себе, впивається в губи голодним поцілунком.

Потилицю охоплює жорстке захоплення, не даючи можливості ухилитися. Від чого? Сама чіпляюся руками в його шию, активно відповідаючи на такий бажаний поцілунок. Він сам! Я не провокувала! Він сам! Сам!

Язики сплітаються в стародавньому танці. Дражнять. Провокують. Дихання збивається від неможливості поглинути одне одного. Злитися в одне ціле. Нічого не існує крім цього моменту. Дах зносить геть. Так не буває! Сильні руки підводять за талію над землею. Я втрачаю голову. Лечу в небеса та різко падаю в низ:

- Я не розумію, - крізь вату млості, що утворилася, проривається саме зараз гучний до болю знайомий голос.

Діма, з важким зітханням, відривається від моїх губ. Ніжно цілує у скроню.

- Усе буде добре, Женя! - шепоче на вухо та йде на зустріч до мого вже точно колишнього хлопця, який застиг за кілька метрів від нас.

На півдорозі розходиться з великим молодим чоловіком, який стояв поруч з Ейденом. Я нічого не розумію, перебуваючи в шоковому жаху. Незнайомець, хоча, здається, нас знайомили на самому початку, зупиняється поруч зі мною. Злегка нахиляється і видає те, що остаточно мене добиває:

- А ти ще та погань! Може, поки твої розбиратимуться, підемо трахнемося по-швидкому, - не стримуючись даю ляпаса.

- Ну ні, так ні, - піднімає мене на руки та, зі словами, - Тоді освіжися, солоденька, - кидає за борт.