Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Договорити я так і не встигла, на нашому з Оленою Володимирівною шляху наче з-під землі виросла Вітася.
- Тьотю Лєна, - гордо заявила вона, - я готова допомогти з приготуванням їжі! Так що просити безруку молодь допомогти не доведеться!
Олена Володимирівна так різко спохмурніла і покосилась на мене, а потім – на Вітасю, що стало ясно: ніякої впевненості в кулінарних здібностях цієї жінки в неї не було.
- Можливо, тобі все-таки варто допомогти Богдані? Або просто перепочити, - запропонувала вона. – Ми з Олечкою вдвох справимося. Правда, Олю?
- Звісно ж! – підтвердила я.
- Та й гості не місце на хазяйській кухні… - підбила підсумок Олена Володимирівна.
На жаль, напористості матері Котовського не вистачило, щоб зупинити Віталіну. Вона з впевненістю відштовхнула мене з дороги. Відштовхнула би й Олену Володимирівну, але, на щастя, вчасно одумалась, зрозуміла, що не має права так вчиняти з тією, хто тут вже точно повноправна господиня.
- Ми приготуємо мій фірмовий пиріг! – заявила Віталіна вже на шляху до кухні. – Правда, останній раз я готувала його років десять тому, пам'ятаєте, ми з Даною на весілля його робили…
- Її голос загубився десь в глибинах кухні, і я пішла було слідом, але Олена Володимирівна мертвою хваткою вчепилась мені в руку.
- Це катастрофа! – заявила вона.
- Чому? – здивувалась я, хоч і не вірила в кулінарні здібності Вітасі. Але ж не настільки все погано, що Олена Володимирівна, в цілому жінка спокійна та стримана, зараз дивиться на мене широко розкритими очима, повними справжнього жаху.
- Минулого разу, коли Вітася робила той пиріг, вона отруїла половину гостей, - твердо промовила Олена Володимирівна, - тому що переплутала сіль з пральним порошком. Я навіть не сумніваюсь, що цього разу нас чекає така сама доля. Начинка не пропечеться, тісто не підніметься… А вона всіх змусить спробувати свій фірмовий пиріг. Ти ж розумієш, геть не всім вдасться відбрехатись. А за столом будуть діти…
Я спохмурніла. Дітей дійсно шкода, вони не заслуговують пробувати Вітасине кулінарне диво.
- Може, приготувати тісто замість неї?
- Вона мені не дозволить, - покачала головою Олена Володимирівна. – Та й своє готувати треба, сама розумієш…
- А давайте я? Вона ж не знає, що я готуватиму. Просто дайте мені рецепт, - запропонувала я, хоча витягати Вітасю і рятувати її від сорому не хотілось зовсім. Але, в будь-якому випадку, зараз я скоріше стану ще більш ідеальною в очах Олени Володимирівни, а ось з нею мені точно нема сенсу конфліктувати.
- Правда? – засяла жінка. – Оленько! Ти просто врятуєш нас усіх, а дітей в першу чергу. Ось я була впевнена, що мій синочок обере собі достойну дівчину, і я не помилилась! Якщо з Даною вже так вийшло, то хоч Данечка буде щасливим…
Я несміливо посміхнулась. Такі відверті компліменти, звісно, мене лякали, але сперечатись з Оленою Володимирівною, здається, було собі дорожче, тому я просто кивнула і м'яко промовила:
- Мені з Данилом також дуже пощастило. Я не думала, що такі, як він, насправді існують.
Якщо чесно, то я досі не вірила, що такий, як Даня, дійсно може бути реальним. Раптом Котовський – це просто добре продуманий образ? Актор, що просто чудово реалізує продуманий сценарій…
- Якщо ми виховали хорошого сина, це означає, що ми – хороші батьки, - посміхнулась у відповідь Олена Володимирівна. – Так що на рахунок тіста? Дати тобі рецепт?
- Давайте! – махнула рукою я.
На кухні щось загриміло. Олена Володимирівна смикнулась, потягнула мене за руку і швидко на вухо зашепотіла рецепт. Я уважно слухала, дізнаючись, правда, досить поширений рецепт, пиріг вийде не дуже смачним, але на столі буде доречним, якщо вистачає і інших страв. Нічого складного, якщо за справу візьметься хтось, хто вміє готувати.
Судячи з того, як Вітася старанно гриміла на кухні, до тих, хто вміє готувати, вона не відносилась.
- Віточко! – поспішила на кухню Олена Володимирівна. – Віточко, що ти там робиш?
- Готую тісто! – заявила Вітася.
- Може, займемось начинкою?
Вітася запротестувала – і тут же помітила, що я також взялась за тісто.
- А що вона робить? – вимогливо спитала жінка.
- Готую, - знизала плечима я, відважуючи муку на вагах, - свій фірмовий пиріг.
Мій фірмовий пиріг включав в себе зовсім інші інгредієнти, частину з яких повинен був купити Данило, але розповідати Вітасі про те, що я збираюсь їй допомагати? Оце вже ні. Нехай ця благодійність буде лише для шлунків сімейства Котовських.
Правда, захопитись приготуванням їжі було досить легко, і вже хвилин через п'ять я навіть забула про присутність Вітасі…
І дарма. Варто було відволіктись, щоб подивитись на начинку, як я тут же помітила Вітасю – вона схилилась над моїм тістом і щось туди підсипала.
Я аж задихнулась від обурення. Вітася тим часом злодійкувато озирнулась, перевіряючи, чи все в порядку, ще раз помішала тісто і поспішила відійти від нього, повернулась до свого. Я скривилась, але нічого не сказала, не встигла навіть перевірити, чи все в порядку, як моє тісто кинулась перевіряти Олена Володимирівна. Очевидно, на вигляд воно було абсолютно нормальним, але Котовська явно помітила спроби Вітасі втрутитись у процес.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем», після закриття браузера.