Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

15 (2)

Якщо чесно, я майже чекала, що мама заговорить про наші поцілунки чи ще про якісь непристойності, якими ми могли б займатись, доки мили руки. На щастя, вона вирішила не підіймати цю тему, тим паче, Свят повернувся першим, а я ще трохи затрималась, аби змінити одяг.

Літня сукня полетіла у кошик для брудної білизни, я ж пірнула в джинси та футболку, ще й згори накинула кофтину, аби зігрітися. Якщо чесно, аж мороз по шкірі йшов, так змерзла, хоча на вулиці панувала тепла, ба, навіть спекотна літня ніч.

Хотілось не йти розмовляти з батьками, а прийняти душ. Помити голову та тіло, позбутись собачого запаху та сумнівів, яких мені ще більше досипала щедрою рукою Віталіна Георгіївна.

От тільки на дачі я змерзну ще сильніше, фену тут нема, а смердітиму тепер не собаками, а рибою, що не набагато краще.

Доведеться чекати мінімум до ранку, а там вже сподіватись на хорошу погоду на вулиці або на те, що мама погодиться повернутись до міста.

Чай вже трохи охолонув, доки я нарешті взяла чашку до рук і зробила кілька перших ковтків. Та мене більше цікавив жар порцеляни, що зігрівав долоні, аніж смакові властивості рідини, яку я пила.

– Отже, ви їздили до собачого притулку, – промовила мама напруженим, мовби не своїм голосом. – Я не думала, Любаво, що ти щось таке планувала на сьогодні.

– Свят раптово мене покликав. Я спіймала зв’язок у лісі, він додзвонився, запросив. Я погодилась, – відповіла я.

– Люди якось узгоджують плани…

– Мені здалось, Любава була вільна, – знизав плечима Свят. – Тим паче, вона сама сказала мені, що хотіла б розвіятись. Не бачу в цьому жодної проблеми.

Мама кахикнула.

– Ми хвилювались.

– Я лишила записку.

– Любаво, записку міг лишити хто завгодно! – обурилась вона. – Я місця собі не знаходила, намагаючись додзвонитись! Але ти не брала слухавку…

– Зв’язку просто не було, – ніби заспокоюючи її, додав батько. – Тож Любава в цьому не винна, ти ж знаєш, ми тут як у ямі.

Дача була отримана татом у спадок, і він, здається, любив її більше, ніж мама, і точно більше, ніж я, тож такі слова з його боку були неймовірним подарунком та підтримкою. Доки мама намагається переконати мене в тому, що дача це чудово, він навіть підкреслює, що тут є якісь недоліки!

Зазвичай ми з матір’ю були набагато ближчими, ніж з батьком, і саме вона підтримувала мене у важкі моменти, батько ж часто просто не розумів, що саме не так, не знав, чи дійсно я почуваюсь дискомфортно. Та зараз… Все було інакше, і я відчула неймовірну вдячність до нього.

– Зрештою, це була моя ініціатива, – втрутився Свят. – Я знав, що в притулку з мобільним зв’язком все в порядку, і не думав, що тут насправді все так погано. Зрештою, я ж додзвонився до Любави. Ми просто не врахували місцеві особливості.

– Гаразд, – зітхнула мама. – То… У вас, виходить, стосунки?

В цю секунду незручно стало всім, хто сидів на столом. Я міцно стиснула свою чашку в руках, так, що вона могла б тріснути, якби в мене були трішечки сильніші руки.

– Так. Ми зустрічаємось, – ніби нічого не трапилось, промовив Свят.

Як, як він вмудряється бути настільки спокійним в цій ситуації? Я себе з’їсти готова, а він ось сидить, посміхається, ніби йому байдуже! Нервова система відмінна.

Або йому справді все одно, що теж дуже навіть можливо. А я собі вигадала незрозуміло які рожеві хмари та літаю в них, мов дурна.

– Мені незвично усвідомлювати, – зазначила мама, – що у Любави є хлопець. А ви зараз проводите разом так багато часу…

– Не так і багато, – Свят всівся на вузькому диванчику геть близько до мене і обійняв однією рукою. – Просто хочемо насолодитись компанією один одного, от і все. Що в цьому поганого?

– Нічого, – хитнула головою мама. – Але Любаві треба готуватись до вступу.

– Я ж уже все здала! – пробурмотіла я. – Що там готуватись, подати документи в систему, та й усе…

– Крім того, коли вже тут настільки погано зі зв’язком, це місце не виглядає як хороше для підготовки, – зазначив байдуже Свят, ніби й не помітив важкого погляду, яким мама винагородила його після цих слів. – Бо ж треба пошаритись в інтернеті, вирішити, куди вступатимеш…

– Так, – погодився тато, – але іноді треба і розвантажувати голову…

– Це правда, – підтвердив Свят, – але Любава, здається, більше любить активний відпочинок. Та й їй треба перед поїздкою до Києва все-таки підібрати список університетів, куди вона хоче зайти, поглянути, що там і як, аби вибрати…

Мама закашлялась. Я вчепилась в чашку. Мов в рятівне коло. Єдиний, хто зберіг вміння розмовляти – це тато.

 – Поїздка до Києва? – перепитав він. – Про що взагалі мова?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍