Читати книгу - "Єдина для Ворона, Олександра Багірова"

Розділ 57

Через два місяці…

Сиджу наприкінці зали за столиком, потягую сік та спостерігаю за виставою. Василіса витанцьовує у весільній сукні. Виглядає вона чудово, світиться, ідеальний макіяж, зачіска, дорогі прикраси і… стріляє очима по чоловіках. То з одним потанцює, то з іншим. Вадим не зводить з неї щасливого погляду. Іноді танцює з Вікторією, яка слухняно чекає у кутку.

Клоунада.

Але таке було рішення Вадима. Це його життя. Його вибір.

- Я радий, що ти схаменувся, - брат підходить та сідає за мій столик. – Така жінка як Василіса не для тебе.

- Згоден, - тут навіть нема що заперечити.

Я такий щасливий, що позбавився від хворобливого божевілля. Ні про що не шкодую. Навіть вдячний їй, Вася подарувала мені двох чудових дітей. Вона на них не претендує. Щоправда, за це я відвалив круглу суму на її особистий рахунок. Це така дрібниця, головне – вона підписала всі потрібні мені папери.

З нею поставлено жирну крапку. І я щиро вдячний, що Вадим узяв цю ношу на свої плечі, можливо, приборкає її запал. Хоча… дивлячись, як вона підморгує та стріляє очима по мужиках… сумніваюся.

Але він знав, кого обирав. Дорослий чоловік.

- А ось з Огнєвим ти мене знатно підставив. Компанію він у мене привласнив, - видає з докором.

- Я казав тобі – відступи. Ти вирішив йти далі.

- Ми разом планували, а ти в останній момент дав задню. Тебе підкупили, і ти одразу в кущі.

- Мені віддали дочку. І я і тобі радив приїхати до Огнєва та вирішити все мирно, але ти вирішив воювати. Результат ти одержав.

- Ай, дрібниці, - махає рукою. – Там спадок татуся маячить. Та й не бідуємо, красуню дружину зможу всім забезпечити, – каже, знову пожираючи її поглядом.

- Радий за вас, - відповідаю з байдужістю у голосі.

Костянтин відібрав компанію Вадима, але явно його не збанкрутував. Огнєв лише провчив його, чітко давши зрозуміти, що його межі є недоторканними. Вадим не сильно засмутився, він отримав Васю, труп Лева з його допомогою знайшли, і він незабаром отримає спадок. Тож про фінанси він справді може не переживати. Тільки… з огляду на апетити Васі… хто знає.

- А якщо що, ще й Торі під боком, - вдоволено потирає руки.

- Навіщо ти її тримаєш? Відпусти. У тебе дружина. А Торі після того, що сталося, психічно не здорова, і ти про це знаєш.

- Вона розум втрачає від мене! – гордо розправляє плечі.

- І?

- Василіса боятиметься з мужиками загравати, бо я будь-якої миті до Торі можу перестрибнути.

- Геніально, - посміхаюся із сарказмом.

Якщо він і справді щасливий у такому оточенні, хто я, щоб йому щось говорити.

- А то! - не вловлює підколу. - Васьці від мене не втекти. І Торі сидітиме на прив'язі, у неї ні гроша в кишені. Залежна від мене жебрачка.

Це він недооцінює свою дружину. Але я мовчу. Не лізу.

- Тобі реально не важко виконати моє прохання? - перевдить тему.

– Ні. Навпаки, буду радий.

- У Торі з Марусею так і не склалися стосунки. А ми з Васею хочемо насолодитися медовим місяцем. Дочка за Карінкою скучила. Загалом, нехай місяць із нею побуде. Дякую, що зголосився відвезти. З документами я вже все улагодив.

- Чудово. Післязавтра виліт. Жанні та Марку теж буде пригода та відпочинок. Тож тут, я тобі тільки вдячний.

Вадим біжить до своєї Васі, яка вже почала танцювати непристойні танці з якимсь чоловіком. Торі шалено регоче у своєму кутку. Загалом, життя у сімейки намічається веселе.

Мене ж цілком влаштовує, що брат все ж таки виконав обіцянку та дозволяє Каріні побачиться з дочкою.

Минуло два місяці після її переїзду до Італії. Каріна не намагалася сховатись. Але і я не бачив сенсу переслідувати її, коли не можу дати того, на що чекає на її серце. Лише цікавився станом її здоров'я, питав, чи потрібна допомога. Син мій, і я маю намір брати участь у його вихованні.

А тут випала нагода порадувати її, своїх дітей. Відпустка нам явно не завадить.

Чи думав я про Каріну за цей час? Однозначно так. Багато аналізував. Прислухався до свого серця.

Воно сповнене теплими почуттями, але немає там вогню, воно не палає від кохання.

Розумом я розумію, що кращої супутниці в житті мені не знайти. Але чомусь серце не солідарне з розумом, тут вони по різні боки.

Піднімаюсь зі столу. Час додому до дітей. Тут робити нічого.

На весіллі відзначився. А тепер мене тягне до Жанни та Марка. Дочка дуже швидко освоїлася, потоваришувала з братом. Огнєв із дружиною та дочками вже приїжджали її відвідати.

Ми всі чудово провели час. Він сказав, що ще раз переконався у правильності вибору. Ми постійно на зв'язку, навіть подумуємо якийсь бізнес разом організувати.

Ніколи не думав, що це скажу, але Огнєв реально чудовий мужик.

Виходжу із зали. Одразу легше стає. Задушлива атмосфера там.

- Нік! – чую ззаду знайомий голос.

Раніше все в мені зайнялося. А зараз відчуваю лише роздратування, що мене затримують.

- Так, Васю, - обертаюся.

- Вже йдеш. Так рано.

– Вам і без мене весело.

– Ні. Без тебе все не так, - звабливо облизує губи.

- У тебе чоловік. От і насолоджуйся життям.

- Микитко, невже ти забув, як нам було добре? - підходить до мене ближче, проводить кігтиками по коміру моєї сорочки.

- Ніколи не було. Я страждав, ти розважалася. Якщо були моменти, то вони були наскрізь фальшиві.

- Я любила тебе. Люблю, – намагається мене поцілувати.

М'яко її відсуваю.

- Краще не вимовляй цього слова, Васю. Ти його забруднюєш. Маю сумнів, що ти знаєш його значення.

- Даремно ти так. Я ще можу бути твоєю! – вигукує.

– Ні. Не можеш. І ти не уявляєш, який я від цього щасливий! - повертаюся та йду геть.

- Дурень, - летить мені в спину.

А я посміхаюся. Мені так добре. Смак свободи, я насолоджуюся ним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍