Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

Глава 13.2

***

 

Ульф спостерігав, як темні вихори кружляють у танці всередині храму й тихенько лаявся собі під ніс. Минуло понад три години відтоді, як правитель і Йорунн пішли на міст, і тепер там, у світі магії, явно відбувалося щось недобре. Темрява хвилювалася, вирувала, билася об невидиму перешкоду, а іноді навіть спалахувала вогняними плямами. Ульф підійшов упритул до самого кільця колон, намагаючись роздивитися бодай щось. Відчувати себе безпорадним спостерігачем йому не подобалося, але що б не сталося всередині окресленого кола, вплинути на це Чорний Вовк не міг.

Божевільний вир став зовсім непроглядним, а потім пролунав оглушливий тріск. Щось розкололося, випускаючи у світ клуби чорного диму, язики полум'я і купу іскор. Темрява розсіялась, як штормова хвиля, яка викинула на гладку блискучу підлогу храму двох утоплеників, й повернулася в море.

Кілька секунд фігури лежали нерухомо, потім одна з них — світловолоса і тонка — піднялася на ноги, а інша — чорна й безформна — повернулася до знайомих обрисів. Ульф відчув, як стиснута всередині пружина почала ослаблюватися: принаймні, його друзі були живі. Судячи з усього, Хальварду добряче дісталося — одяг його димів і був порваний, волосся обпалило вогнем, на грудях і лівій руці виднілися глибокі порізи, але від запропонованої Йорунн допомоги він тільки відмахнувся та підвівся самостійно.

— Ви без бійок зовсім не можете, так? — похмуро поцікавився Ульф, поки правитель і його вихованка йшли до краю майданчика.

— Хотілося б, але не виходить, — Хальвард усміхнувся цілком щиро.

— І на честь чого тут темрява кипіла, як вода в казані?

— Злегка посварилися з демонами в потойбіччі.

— Судячи з вашого вигляду, наступної зустрічі вони чекатимуть із нетерпінням, — насупився Ульф, діловито оглядаючи рани друга. — Тебе що, пережувати намагалися?

— Подряпати. 

— Ясно. Ну, сліди рвані й нерівні, та, на перший погляд, нічого смертельного. Маю надію, що пазурі не були вимазані отрутою, — Ульф безжально плеснув на відкриту шкіру рідини з фляги й притиснув рану заздалегідь заготовленим шматом білої тканини. Сліди крові змішалися з кіптявою, втім, магічне полум’я згасло й кровотеча почала зупинятися. — Треба промити й перев'язати, — резюмував він. — Але навіть з твоєю здатністю до самозцілення кілька днів відчутно болітиме.  

— Невелика плата за велике знання.

— Про що, дозволь запитати?

— Про конунга Великого степу.

— Знайшли?!

— Не зовсім, — поморщився Хальвард. — І звідси його точно не дістати: доведеться спершу повернутися у степ й знайти хоч приблизно місце його останнього бою. Втім, я здогадуюся, де треба шукати. Йорунн, ти як?

— Втомилася, розчарована, злегка перелякана, але ціла, — дівчина й справді виглядала набагато краще за Хальварда. — А цей останній демон — це взагалі хто такий? 

— Гадаю, саме про нього казав лорд Ундес.

— Господар?

— Господар, брамник світів, представник вищої ланки й хазяїн Сабіра. Вимушений зізнатися, що проти нього без твоєї допомоги в мене було небагато шансів. Паскудне й давно забуте відчутя. Тож дякую за порятунок.

— Завжди прошу, — вона злегка вклонилася, але одразу охнула й потерла забиті місця. Навколо її зап'ястя обвився крихітний шипастий змій, і дівчина злегка попестила його кінчиком пальця по вусатій мордочці. — Хоча ми не досягли мети, ближче до Ліда мені не вдавалося підібратися жодного разу. Дякую, що пішли зі мною.

— Борги треба віддавати, — блиснув очима правитель. — Особливо такі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍