Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я здивовано підняла брови.
- Вибач, але якби ти мене не відволік воно б не згоріло! - сказала я обурливо а тоді мої щоки спалахнули адже в кімнаті була мама.
Макс хмикнув.
- Я не про те що воно згоріло. Я про те, що ти сюди солі не пошкодувала.
Я нажмурила брови. Я підішйла та відсмикнула маленький вже більш пригорілий шматок та скривилася виплюнувши його. А тоді згадала.
- Блін, я двічі сіль дала.
Макс хмикнув і похитав головою.
- Молодець. Твій майбутній чоловік точно не пропаде з такою кухарочкою.
Я скривилася. Хотіла сказати щось на рахунок "Не хвилюйся, ти вже не отравишся" але прикусила язика. Мама підійшла та потерла моє плече.
- Ну, подумаєш згоріло. З ким не буває. Є хліб. Є масло. Я ковбаска, зараз за хвилину канапок наробиш. Правда?
Я посміхнулася і кивнула головою.
На годиннику була пята вечора. Я із Катею та Денисом сиділи внизу на дивані, і дивилися якийсь фільм коли почули стукіт каблуків. Денис присвиснув а я стукнула його по руці.
- Не свисти, грошей не буде.
Хоча...мені зараз також хотілося повторити його знак. Мама була в синіж джинсах, білій сорочці, пальті. Її зачіска і макіяж говорили все самі за себе, Вона кудись іде. Мама нервово потерла свою руку.
- Настільки погано?
- Ні, ви що. Це...ви неймовірні, - сказала Катя.
Я кивнула головою.
- Ти до тітки?
Мама заперечливо захитала головою.
- Георгій написав що у нього для мене сюрприз. Тому я їду. Ви ж...не проти.
Я посміхнулася, а Катя здається також.
- Ми? Ну, - вона глянула на Дениса, - Думаю три проти одного нічого не варто. Ми вже достатньо дорослі у свої двадцять щоб заперечувати вам кудись їхати.
Мама посміхнулася.
- Гаразд, тільки я вечерю не встигла приготувати...
- Ми замовимо доставку. - почула я голос Макса.
Він стояв на сходах посміхаючись. Мама повернулася до нього.
- Ти за старшого, сподіваюся у вас все буде добре. Якщо щось дзвоніть, - сказала вона.
За дві години я вже сиділа із Денисом на кухні разом із Катею. Ми роздумували над задачею із математики. Наче, перший клас а враження що важка арифметика. І це враховуючи що я математику взагалі не знаю.
На фото автобус та вікна. І запитання, в яку сторону він їде. І, як це зрозуміти? Я важко видихнула. У животі забурчало.Напевно, канапок не вистачило настільки довго.
- Батько дзвонив, через погоду рух транспорту перекрили. Вони щалишаються за містом на цю ніч. - я аж здригнулася коли почула його голос.
Катя глянула на нього.
- То вихдить...ми самі?
Макс знизив плечима.
- Так, а іще доставку не закажемо через ту ж причину що і батьки не повернуться.
Я зауважила його "батьки", схоже він підсвідомо мав на увазі тільки батька, адже я помітила що попри його теперішню приязнь до матері хлопець звертаєтся до неї як "тітка Ліда", ну а я до його батька як "Містер Георгій". Дивно. Напевно,
- І? Хто буде готувати? - раптом спитав Денис, - Я зголоднів.
Катя одразу ж підняла руки.
- Точно не я. Мій максимум це так як у Каміли, щось спалити.
Я хмикнула.
- Я також відпадаю.
Раптом ми всі закричали. Світло у будинку зникло.
- Мені страшно, - занив Денис.
- Господи, що двадцять а що пять, - сказав Макс і схоже вийняв телефон та ввімкнув фонарик. Він глянув на Катю.
- Ти знаєш де у будинку свічки?
Вона кивнула головою.
- Ну тоді тримай телефон і знайди.
Дівчина підійшла до нього та взявши мобільник пішла кудись на другий поверх. І чому я не ношу свій завжди поряд? Ми залищилися в одній темряві. Я скрикнула відчуваючи чиюсь руку на своїй талії.
- Каміла, я не думав що ти така ляклива, - почула голос Макса біля свого вуха.
По тілу пройшлися мурахи. Губи хлопця розімкнулися і він вкусив мене за коочку вуха а я ахнула.
- Що ви там робите? - почули ми голос Дениса а я ледь не впала адже взагалі забула що він за якийсь сантиметр від мене.
- Нічого. Твоя сестра жахливо мерзне. Я як інтелігент намагаюся її зігріти. Вона просто злякалася мого дотику, - сказав Макс.
Знову запала тиша. Його пальці пересувалися по моїй шкірі. Так, я була в худі але як рука опинилася під ним мені було невідомо. Я міцно стиснула щелепи коли подушки пальців Макса почали описувати кола нижче пупка.
- Макс, я знайшла свічки, - почули ми голос Каті і незабаром світло знову повернулося до нас.
А за хвилину ми вже сиділи у кімнаті повні світла. Макс вимкнув лампи, котрі були ввімкнені щоб уникнути замикання коли вони ввімкнуться а натомість по кухні запалив свічки. Тому, було принаймні не так темно.
- Ну, і? Зі світлом вияснили а їжа? - спитала Катя важко видихаючи і глянула на Макса мило кліпаючи очами.
Той хмикнув.
- Звичайно ж, у будинку двоє дівчат а готовка все одно для хлопця.
- Ну, якщо ти хочеш знову їсти вугілля або ж росольник то я не проти, - сказала я посміхаючись.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.