Читати книгу - "Вагітна від нареченого сестри, Ярл Конг"

Розділ 59

- Донечко, ти навіть не спробуєш кексиків? - Мама дивиться на те, як я поспішно збираю тарілки зі столу, відношу їх в раковину та швиденько вимиваю.

- Ні, вже завтра скуштую, я зараз на дієті, - і моя дієта розпочалася буквально пару секунд тому, відразу після того, як рідна спитала, чи я не буду пробувати улюблені смаколики бабці. - А ви з татом попийте чайку, оцініть мої старання, я обов'язково спитаю, чи вам сподобалося.

- У мене навіть сумнівів немає в тому, що сподобається. Ти у нас дуже здібна дівчинка, - батько підходить та цілує мене в маківку, а мені від цього так гидко. Ні, звичайно, не від поцілунку татка, звичайно, ні, а від того, як батьки мною гордяться, а я схоже творю все більше та більше дурні. Таке враження, що я потягнула за краєчок цього клубка і він все розкручується та розкручується, і кінця краю не видно. - А от щодо дієти, то це ти дарма, доню, ти у нас дуже худенька, впевнений, що хлопці сто відсотково на тебе заглядаються. Та ти їх попередь, що у тебе батько в молодості на бокс ходив, дуже швидко може повернути їх шию у вихідне положення, якщо будуть надто наполегливі.

- Передам слово в слово, татко, - остання вилка відправляється на просушування, тож маю змогу без звинувачень совісті покинути кухню. - Вам бажаю смачного, а я ще побігла деякі хвости підтягнути по навчанню.

Швидким кроком прямую у свою кімнату, хоча хочеться перейти на біг, та все ж стримуюся, щоб рідні нічого крамольного не запідозрили.

"Ну, що там? Гроші прийшли?"

Ці запитання ось вже десь годину кружляють в моїй голові та хотіли піти на посадку, але спочатку батько прийшов з роботи, ми сіли вечеряти, зачепивши за цією вечерю тему стосовно колечка бабці. Тато, так само як і я, відповів, що не в курсі де знаходиться ця прикраса. Тільки якщо він і справді цього не знав, то от я була в курсі, і навіть знала куди це колечко попрямувало. Саме цій людині я і написала дане повідомлення.

Невже Андрій міг мене обдурити? Чи то його товариш, який займається ювеліркою, надурив Андрія зі справжньою ціною на прикрасу, видавши хлопцю якийсь дріб'язок? Чи третій, теж можливий варіант - покійна бабуся помилялася, а моя мама додала нереальної вагомості прикрасі, яка вже й не так дорого коштувала?

Ці всі варіанти я прокручувала в голові, поки стискала мобільний й пропалювала своїм поглядом екран, очікуючи на повідомлення у відповідь.

"Ти точно виконав свою частину домовленості?"

Під напливом нервів я навіть цьому ненависному Рамосу смс надрукувала. Від Андрія нічого не надходило, тож я вирішила напружити іншого персонажа. Відправника.

"Все ж таки ти не "бум-бум" в крипті?)))"

Ну, звичайно, цей покидьок ще при нашій особистій зустрічі здивувався, коли я почала розмову за криптовалюту, зараз же я прямо бачила картину того, як цей Рамос рже з мене, ці усміхнені смайлики це тільки маленька частина тих радощів, які наразі переживає цей недоумок.

"То так, чи ні?"

"Кицю, я ж писав - я все скинув відразу після нашої зустрічі. Я людина слова, сподіваюся, що ти теж."

В цьому повідомленні була прихована погроза, це було ясно, як ясно серед білого погожого дня, та в цей момент мені було так на це начхати, що якби цей Рамос знав, настільки мені плювати, то навіть би не старався залякати.

- Доню, а ти куди? - Вже в передпокої застала мене мама за тим, як я одягала кросівки на ноги. Хоча я на пальчиках пробиралася по квартирі, щоб покинути її непоміченою. Щоб не привернути увагу.

- Подихати перед сном свіжим повітрям, - і це правда. Нарешті правда звучить з моїх вуст при спілкуванні з рідними. Свіже, а ще краще холодне повітря мені точно не завадить, оскільки Андрій так і не відповів. Мало того - його телефон був відімкнутий, коли я до нього набрала. А це вже наштовхнуло на дуже кепські думки. - Як кексики? Сподобалися?

- Вони неймовірні, бабуся тобою точно б гордилася.

Надіюся, бабуся в кращих світах, звідки не видно, що творять грішні люди. А я вже точно потрапила в цю категорію, я явно підбираюся до казанка з киплячою масою.

"Що робити? - глобальне питання, яке я обдумувала, ходячи туди-сюди по вулиці неподалік будинку, шукаючи в цих нескінченних кроках відповіді.

Йти до будинку Андрія? Мимо, я не в курсі, де він проживає. На роботу? І що я скажу? Покличе мені того пожежника, бо в нього на рахунку мають бути мої кошти, якими я збагатилася, обдуривши ні в чому не винну людину? Маячня, плюс хлопець ні словом не заїкнувся, що сьогодні його зміна. Тоді що? Виходить, я і керівника підставляю, і грошей на операцію Софійки немає? Подвійний мінус?

А ось і третій мінус... І якщо мінус на мінус дає плюс, то от три мінуси в ряд це явно джекпот. Джекпот невдахи.

Я краєм ока помітила, як якась машина припаркувалася поряд з нашим під'їздом. Не надто надала цьому значення. То таке, ну, приїхав хтось додому, чи то в гості, що мені з того? Та все ж я повернула голову в ту сторону, коли ця людина вилізла зі свого автомобіля. І зрозуміла, що це до мене гості...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍