Читати книгу - "Виправний день"

у безпеці, де зважуються зізнаватись у своїх найгірших рисах. А не щоб вихвалятися й показувати свою гординю. Люди, що відвідують зустрічі груп відновлення, приходять туди вже переможеними. Вони розповідають історії свого падіння. Свої гріхи і хиби. Щоб визнати власну винуватість і таким чином отримати певну єдність зі своїми неідеальними колегами. Саме в цих неочікуваних церквах, у компанії алконавтів і нариків, Волтер знайде офіцерів його нової армії. Найбільші армії світу знищені ледарством, стверджував Талбот. Без перспективи, без зовнішнього ворога і боротьби, чоловіки, яких Волтер вербуватиме, стануть жертвами самих себе.

Те, що Талбот розповідав Волтеру, сам Волтер мусить проповідувати чоловікам, яких вибере, і ці люди мусять іти далі, поширювати інформацію серед невеликої кількості чоловіків. Якщо це геї, зваб їх видивом Гомії, де вони зможуть жити власною однорідною спільнотою. Якщо білі, розкажи їм про майбутнє, яке можливе в Білії. Якщо темношкірі, пообіцяй їм Чорнотопію, де їм ніколи не доведеться прихилятися перед жодною іншою расою.

— Приведи мені, — звернувся до нього Талбот, — своїх освічених безнадійних. — Його голос переріс у крик. — Нещасні результати офшорингу робочих місць. Передай цих безпорадних, переможених різноманітністю, мені…

Після цього Талбот начебто зомлів. Трішки голосніше, ніж шепотом, він видав:

— Я за все заплачу. Світ — твій.

І знову він повалився у смикану, тривожну, гарячкову дрімоту, сповнену доісторичних жахіть.

Як говорила книга Талбота, розлучені штати завжди були країною, складеною з інших країн. Одних суверенних. Інших невидимих. Парафій. Гільдій. Асоціацій. Організацій і клубів. Після Виправного дня вижили ті, хто був самостійним. Але ті, що залежали від пожертвувань з боку зниклої влади чи від раболіпської уваги переможених ЗМІ, ті братерства й альянси перестали існувати.

Те саме стосувалось і сімей.

Двоє братів домовилися зустрітися за ланчем. Зустрітися востаннє. Білборд височів на даху невеликого придорожнього кафе. Напис жирними чорними буквами, що завиграшки був удвічі більшим за закусну, повідомляв: «Лише для білих».

Двоє чоловіків усередині сиділи в кабінці біля передніх вікон. Вони сиділи один навпроти одного, ніби неідеальні дзеркальні відображення; той же ніс, ті ж очі, рот і копиця волосся, обидва спиралися на лікті на столі, але кожен з різним виразом обличчя.

Офіціантка у бавовняному платті в клітинку і фартусі із зубчастою облямівкою стояла над ними. Ручка зависла над блокнотом, вона промовляла:

— Суп дня у нас — рагу з білих бобів «Пола Дін»…[187] Також є особливі пропозиції, вісім унцій філе білої риби «Річард Спенсер»[188] і курячий салат із білісіньким філе «Лестер Меддокс»…[189]

Один із братів помітив, що вона чекає замовлення.

— Підійдіть за хвилинку, окей? — то був Естебан.

Інший брат сказав:

— Нам дві «Поли Дін», для початку, — то був Ксав’єр.

Коли офіціантка відійшла, Естебан поліз у кишеню куртки і витягнув звідти жменю білих пакетиків. Білий поліетилен, маленькі подушечки, не більші за кредитні картки Колишніх часів, із запаяним швом з усіх боків. Він кинув їх у центр порожнього стола. На одних пакетиках була виведена велика літера «С», на інших — маленька літера «с». Естебан кивнув на пакетики зі словами:

— Ти не мусиш емігрувати.

Ксав’єр потягнувся і взяв один. Він стиснув м’який пакетик між великим і вказівним пальцями.

— Вони з чорного ринку, — пояснив Естебан. — Велика «С» — слина. Вичави собі в рот, перед тим як пройти перевірку раси. Це підтверджена лабораторією слина європейського походження.

Ксав’єр тицьнув пакетик з маленькою «с». Запитав:

— А оце?

— Сеча. Для аналізу урини, — сказав Естебан. — Не переплутай їх.

Ксав’єр порився в пакетиках.

— У тебе почерк piojoso[190], знаєш? — з певного кута зору великі й маленькі літери здавались однаковими.

Естебан незворушно промовив:

— Залишся тут, у Білії, щоб ми могли бачитися. У мене дипломатичний імунітет. Я — член першого роду, тож можу вільно подорожувати між трьома країнами в робочих справах.

Брат розглядав пакетики, крутячи їх у руках, ніби намагався розібратися, що є що. Бренькання музики кантрі-вестерн звучало в аудіосистемі. За вікном суміш автомобілів з двигунами і диліжансів з кіньми рухалася по шосе в обох напрямках. За шосе величезні простори червоноголової капусти заповнювали акри території й простягалися до горизонту. Дивлячись у ту далечінь, Ксав’єр запитав:

— Навіщо ти це зробив?

Естебан скоса глянув на пакетики. Він витягнув один із решти зі словами:

— Думаю… це сеча, — витягнув іще один, кажучи: — А оце — слина. Напевно. — Раптом він припинив свою метушню. — Ти не розумієш, — пробурмотів він. Тоді голосніше, рівним голосом: — Нації формуються на основі релігій. Політичних систем. Абстрактних ідей. Чому б не на чомусь реальному і простому, як сексуальні вподобання?

Ксав’єр ніяк не заперечив. Його речовий мішок лежав на сидінні поруч.

— Я хотів допомогти, — продовжив Естебан, — створити одне безпечне місце, де люди не почуватимуться вигнанцями. — Його перервав дзвінок. Звук долинув із кишені його куртки. Він витягнув телефон, глянув на екран і сказав: — Високі державні справи кличуть.

Він встав і вийшов на паркінг.

— Два рагу з білих бобів? — запитав голос.

Офіціантка поставила дві миски на стіл, за яким залишився чекати Ксав’єр. Вона зиркнула через вікно на Естебана, що стояв і говорив по телефону. Миски, по вінця наповнені паруючою гидотою, посунули і безнадійно перемішали погано позначені пакетики. Вона стояла і дивилася на Естебана зовні, а тоді запитала: — Я його часом не в телевізорі бачила? Він якась шишка? — змовницьки вона запитала: — Не знаєте, він одружений?

Ксав’єр спостерігав, як його брат роздає вказівки, приглушений вікном і шумом автомобільного руху на задньому плані. Офіціантка все не йшла. Усміхаючись, він обернувся до неї й запитав:

— А ви знаєте, що у вас фігова музика?

Як тільки вона ображено обернулася, він узявся розривати пакетики. Що з великою «С», що з малою. Офіціантка зникла, і Ксав’єр зайнявся тим, що замішував лабораторно підтверджені зразки європейського походження в тарілку супу свого брата.

Зважаючи на те, що сказав Талбот, Волтер зрештою вловив іронію. Якщо групи відновлення стали церквами нової ери, їхні зустрічі проводили в старих церковних приміщеннях. Оскільки християнські церкви привласнили собі храми, що раніше були присвячені Аполлону й Діані, місцеві організації анонімних наркоманів зустрічалися у підвалі церкви Святого Стефана. У наземному святилищі, що потопало в сонячних променях з вітражних вікон, хороші громадяни одягали свій найкращий недільний одяг. Вони гармонійно співали у правильній тональності й декламували свої молитви в унісон. Під їхніми ногами, під землею, ситуація була інша.

Без жодного променя, після заходу сонця всередину забрідали зовсім інші парафіяни. Розбиті, відлюдні. Замість