Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

Аліна не могла не посміхнутися, почувши це. Вона знала, що ці слова значать більше, ніж просто романтичне висловлювання.

"Я теж так вважаю," — відповіла вона тихо. "Але інколи я просто не розумію, як це сталося. Як я стала такою близькою тобі."

Дмитро злегка нахилив голову, його погляд залишався м'яким, але водночас твердим, таким, яким він ніколи не був раніше, коли говорив з іншими. Здавалось, що вони справді стали однією командою, двоє людей, які тепер мають свою власну історію.

"Ми не планували цього, Аліно," — сказав він м'яко, "але інколи життя робить все саме так, як треба. І я щасливий, що це сталося. Ти маєш це розуміти."

Аліна поглянула на нього, її серце тріпотіло від хвилювання. Вона відчула якусь легкість у своїй душі, відчуття гармонії.

"Я теж щаслива," — зізналася вона. "Тільки інколи не можу повірити, що я так сильно змінилася. Я була інша, коли ми почали працювати разом, але тепер я не знаю, чому, але я відчуваю… Я відчуваю, що все стало на своє місце."

Дмитро обережно взяв її за руку, його пальці ніжно стиснули її. Він подивився на неї так, як вона ніколи не бачила — з такою впевненістю і в той же час з лагідністю.

"Все буде добре, Аліно," — сказав він тихо. "Я з тобою."

Вони сиділи в тиші, усвідомлюючи, що цей момент був їхнім. І що б не сталося далі, вони разом подолають все, що прийде.

Вони сиділи так ще кілька хвилин, кожен поринаючи в свої думки, але при цьому відчуваючи присутність один одного, як щось природне, необхідне. Всі слова вже були сказані, а разом з ними і невиражені емоції. Повітря між ними стало важким, і в той же час легким. Наче їхня безпосередність і відвертість уже стали чимось більше, ніж просто словами.

Аліна відчула, як з кожним поглядом Дмитра її серце б'ється швидше, але разом з тим зникали всі страхи й сумніви, що були ще кілька місяців тому. Вона більше не відчувала, як треба тримати дистанцію, як треба зважувати кожен крок у їхніх стосунках. Ні, зараз все було просто — вони були просто двоє людей, які не могли бути одне без одного.

"Дмитре…" — почала вона, намагаючись виявити свою рішучість, але тон її голосу видавав внутрішню м'якість. "Я дуже ціную все, що ти робиш. Я часто думаю, чи є для нас місце в цьому світі, де ми можемо бути собою без обмежень."

Дмитро уважно її вислухав. Його погляд залишався глибоким і впевненим, але в ньому також була та сама емоція, яка в той момент переповнювала і його, і її. Відчуття близькості, яке вони не могли заперечити, яке не можна було сховати.

"Ти можеш бути собою поруч зі мною, Аліно. Ти можеш бути собою завжди. І для мене це важливо більше, ніж ти думаєш," — відповів він, і в його словах звучала така впевненість, що Аліна одразу відчула спокій.

Замість того, щоб відповісти, Аліна просто посміхнулася. Вона сіла ближче до нього, їхні плечі майже торкалися, і цей маленький жест значив для неї більше, ніж будь-які слова. У кожному їхньому русі, погляді і навіть тиші вони розуміли одне одного.

Аліна вперше відчула, як в її серці розцвітає справжнє розуміння і довіра. Всі бар'єри, які вона так ретельно вибудовувала за роки, почали танути під цією теплою, ніби домашньою атмосферою, яку створював Дмитро.

"Ти знаєш," — почав Дмитро, нахиляючись до неї, — "я не часто дозволяю собі бути настільки відвертим і щирим. Але з тобою це здається таким природнім. І я хочу, щоб ти знала: це важливо для мене."

Аліна подивилася йому в очі, відчуваючи, як все в її світі змінюється. "І для мене, Дмитре," — прошепотіла вона, і їхні погляди зустрілися з новою силою. Вона відчула, як його слова зміцнили її впевненість і стали основою їхнього зв'язку.

Тихо сміючись, Дмитро нахилився ще ближче, і в ту ж мить між ними знову виникла та сама магія, що раніше змушувала їх шукати нові способи залишатися поруч. Вони не потребували більше слів. Їхня близькість була настільки природною, що їм було достатньо просто бути разом.

"Аліно…" — його голос став м'якшим. "Я хочу, щоб цей момент ніколи не закінчувався. Щоб ми завжди мали таку можливість — сидіти, розмовляти, сміятися, бути разом… без усіх перепон."

Аліна глянула на нього з такою теплотою, що навіть повітря навколо стало наче м'якшим. Вона взяла його за руку і поцілувала в щоку, доторкнувшись до нього ніжно, але впевнено.

"Ти вже зробив цей момент безцінним для мене, Дмитре," — сказала вона тихо, але її слова були повні сенсу. "Дякую, що ти є."

Дмитро відповів усмішкою, яка була одночасно ніжною і рішучою.

"І не сумнівайся, Аліно, я завжди буду поруч. Це тільки початок."

Вечірне місто м'яко світили вогні, і машина рухалася повільно, несучи їх через порожні вулиці, де місяць відбивався в калюжах, залишаючи яскраві смуги на асфальті. Вони сиділи поруч, і тиша між ними була сповнена почуттями, які вони не потребували виражати словами. Це була тиша, що говорила більше, ніж будь-яка розмова.

Дмитро кілька разів поглядав на неї, вивчаючи її риси обличчя, її сяючі очі, які відбивали все те тепло, що панувало в його душі. Кожен її рух здавався йому особливим, кожен погляд — сповнений ніжності. Їхні погляди перехрестилися, і він не зміг стриматися. Легко і впевнено, він поклав руку на її, що лежала на сидінні поруч, і вона не відсмикнула її, а навпаки — злегка стиснула, даючи йому знак, що хоче бути поруч.