Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Розділ 45: Шанс на нові досягнення

Стів

Мої легені горіли від нестачі повітря, а ноги ледь тримали під вагою втоми. Фінальний свисток ще лунав у моїх вухах, а серце стукотіло гучніше за овації трибун. Ми перемогли. Ми справді це зробили.

Але радість була змішаною. Десь на межі свідомості залишався момент, що мене не відпускав: те, як я грав сьогодні. Те, як я дозволив своїм емоціям затьмарити холодний розрахунок. Я та Алекс — ми повинні були бути командою, а замість цього кожен намагався довести свою перевагу.

І ось ми стояли в роздягальні, виснажені й мовчазні, коли до нас увійшов тренер. Його погляд був холодним і пронизливим. Ми готувалися почути похвалу, але він видав зовсім інше:

— Ви талановиті. Ви сильні. Але якщо ви хочете бути не просто хорошими гравцями, а справжніми професіоналами, навчіться грати разом. Баскетбол — це не про его, це про команду.

Його слова вдарили в саме серце. Я хотів сперечатися, хотів сказати, що ми ж перемогли, але глибоко в душі знав — він правий. Я б не зміг зробити це сам. Ніхто б не зміг.

Мері

Я спостерігала за Стівом, коли він виходив із роздягальні. Його очі були зосереджені, але в них виблискувало щось нове — не просто втома після гри, а усвідомлення. Він підійшов до мене, і я відчула, як його пальці мимоволі стиснули мою руку.

— Як відчуття? — тихо запитала я.

Він усміхнувся, але в цій усмішці було більше задумливості, ніж радості.

— Я зрозумів дещо важливе сьогодні, — сказав він. — Але це ще не кінець.

І тут сталося щось неочікуване. До нас підійшли кілька чоловіків у строгих костюмах. Вони виглядали солідно й серйозно, а коли заговорили, у мене перехопило подих.

— Стіве, Алексе, — звернувся до хлопців один із них. — Ми спостерігали за вашою грою. І хочемо запросити вас у літній елітний баскетбольний табір. Це шанс попрацювати з найкращими та, можливо, отримати місце в майбутньому в топових командах.

Я побачила, як Стівові очі розширилися. Це був момент, про який мріє кожен спортсмен. Але разом із хвилею радості я відчула й інше — тривогу. Бо я знала, що цей шанс міг змінити все.

Стів

Слова скаута били, наче грім серед ясного неба. Усе життя я мріяв про це. Але була одна проблема.

Я й Алекс. Разом. Як партнери.

Ми завжди змагалися. Завжди намагалися бути кращими один за одного. А тепер нам доведеться працювати разом? Мені було складно уявити це.

— Що скажеш? — запитав мене Алекс, уперше за довгий час не з викликом, а з чесною зацікавленістю.

Я глянув на нього, а потім перевів погляд на Мері. В її очах була підтримка. Вона завжди вірила в мене.

— Я скажу, що це не просто випробування, — відповів я, відчуваючи, як у грудях розгорається новий вогонь. — Це можливість.

Я простягнув руку Алексу. Він трохи зволікав, але потім міцно потиснув її. Ми обоє знали: це буде важкий шлях. Але найкращі перемоги дістаються не тим, хто боїться труднощів, а тим, хто готовий їх долати.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍