Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

і Москви, місцевість була ущелиста і гориста. Між ущелинами вдалині виднілись села Беззубово, Захар’їно. Ліворуч місцевість була рівніша, були лани з хлібом і диміло одно спалене село — Семеновське.

Все, що бачив П’єр праворуч і ліворуч, було таке невизначене, що ні лівий ні правий бік поля не відповідав повністю його уявленню. Скрізь було не поле бою, яке він сподівався бачити, а лани, галявини, війська, ліси, дими вогнищ, села, кургани, струмки; і хоч як приглядався П’єр, він у цій живій місцевості не міг знайти позиції і не міг навіть відрізнити наших військ від ворожих.

«Треба спитати обізнаного», — подумав він, і звернувся до офіцера, який з цікавістю дивився на його невійськову, величезну постать.

— Дозвольте спитати, — звернувся П’єр до офіцера, — це яке село спереду?

— Бурдіно чи як? — сказав офіцер, з запитанням звертаючись до свого товариша.

— Бородіно, — виправляючи, відповів другий.

Офіцер, як видно, задоволений з нагоди поговорити, поступився до П’єра.

— Там наші? — спитав П’єр.

— Так, а он далі і французи, — сказав офіцер. — Он вони, он видно.

— Де? Де? — спитав П’єр.

— Простим оком видно. Та он! — офіцер показав рукою на дими ліворуч за річкою, і на обличчі в нього з’явився той строгий і серйозний вираз, що його П’єр бачив на багатьох обличчях у зустрічних.

— Ах, це французи! А там?.. — П’єр показав ліворуч на курган, біля якого видно було війська.

— Це наші.

— Ах, наші! А там?.. — П’єр показав на другий далекий курган з великим деревом, біля села, що виднілося в ущелині, коло якого теж диміли вогнища і чорніло щось.

— Це знову він, — сказав офіцер. (Це був Шевардінський редут.) — Вчора було наше, а тепер його.

— То як же наша позиція?

— Позиція? — сказав офіцер, задоволено усміхаючись. — Я це можу розповісти вам ясно, бо я майже всі укріплення наші будував. Бачите, центр наш у Бородіні, ось тут. — Він показав на село з білою церквою, що була спереду. — Тут переправа через Колочу. Ось тут, бачите, де ще в низочку покоси сіна лежать, отут і міст. Це наш центр. Правий фланг наш онде (він показав круто праворуч, далеко в ущелину), там Москва-ріка, і там ми три дуже сильних редути збудували. Лівий фланг... — тут офіцер зупинився. — Бачите, це трудно вам пояснити... Вчора лівий фланг наш був он там, у Шевардіні, он, бачите, де дуб; а тепер ми віднесли назад ліве крило, тепер он, он — бачите село і дим? — це Семеновське, та ось тут, — він показав на курган Раєвського. — Тільки навряд чи буде тут бій. Що він перевів сюди війська, це обман; він, певне, обійде з правого боку від Москви. Ну, та хоч би там де, багатьох завтра не долічимось! — сказав офіцер.

Старий унтер-офіцер, підійшовши до офіцера під час його розповіді, мовчки чекав, коли договорить його начальник; але в цьому місці він, очевидно незадоволений з офіцерових слів, перебив його.

— За турами їхати треба, — сказав він строго.

Офіцер наче збентежився, наче він зрозумів, що можна думати про те, чи багатьох не долічаться завтра, але не слід говорити про це.

— Авжеж, посилай третю роту знову, — поспішно сказав офіцер.

— А ви ж хто, не з лікарів?

— Ні, я так, — відповів П’єр. І П’єр пішов з гори знову повз ополченців.

— Ах, прокляті! — промовив, ідучи за ним, офіцер, затискаючи носа і пробігаючи повз працюючих.

— Ось вони!.. Несуть, ідуть... Ось вона... зараз увійдуть... — загомоніли раптом голоси, і офіцери, солдати й ополченці побігли вперед дорогою.

З-під гори від Бородіна піднімався хресний хід. Попереду всіх курним шляхом струнко ішла піхота із знятими ківерами і рушницями, опущеними донизу. Позад піхоти чутно було церковний спів.

Випереджаючи П’єра, без шапок бігли назустріч процесії солдати та ополченці.

— Матінку несуть! Заступницю!.. Іверську!..

— Смоленську матінку, — виправив другий.

Ополченці — і ті, що були в селі, і ті, що працювали на батареї, — покидавши лопати, побігли назустріч хресному ходові. За батальйоном ішли курним шляхом священики в ризах, один старенький у клобуку з причтом і півчими. За ними солдати і офіцери несли великого, з чорним ликом в оправі, образа. Це був образ, вивезений зі Смоленська; з того часу його возили за армією. За образом, круг нього, поперед нього, з усіх боків ішли, бігли і кланялися в землю з непокритими головами юрми військових.

Вийшовши на гору, люди з образом зупинилися; ті, що тримали образа на рушниках, змінились, дяки запалили знову кадила, і почався молебень. Гаряче проміння сонця било прямовисно згори; легенький, свіжий вітрець грався волоссям відкритих голів і стрічками, якими було вбрано образ; спів неголосно лунав під відкритим небом. Величезний натовп офіцерів, солдатів, ополченців з непокритими головами оточував образ. Позад священика і дяка, на очищеному місці, стояли чиновні люди. Один лисий генерал з Георгієм на шиї стояв просто за спиною священика і, не хрестячись (очевидно, німець), терпляче ждав кінця молебня, який він вважав за потрібне вислухати, певно, для піднесення патріотизму російського народу. Другий генерал стояв у войовничій позі і потрушував рукою перед грудьми, оглядаючись круг себе. У цьому чиновному гуртку П’єр, стоячи в натовпі селян, впізнав деяких знайомих; але він Не дивився на них: вся увага його була заполонена серйозним виразом облич у цьому натовпі солдатів та ополченців, які одноманітно-жадібно дивились на образ. Як тільки потомлені дяки (співаючи двадцятий молебень) починали ліниво і звично співати: «Спаси од бід раби твоя, богородице», і священик та диякон підхоплювали: «Яко всі по бозі к тобі прибігаєм, яко нерушимій стіні і предстательству», — на всіх обличчях спалахував знову той самий вираз свідомості того, що настає урочиста хвилина, вираз, який він бачив під горою в Можайську і уривками на багатьох обличчях, бачених цього ранку; і частіше опускались голови, стріпувалось волосся і чутно було зітхання й удари хрестів по грудях.

Натовп, що оточував образа, раптом розкрився і натиснув на П’єра. Хтось, певно, дуже важна особа, судячи по поспішності, з якою перед ним розступалися, підходив до образа.

Це був Кутузов. Він об’їжджав позицію і, повертаючись до Татаринової, підійшов до молебня. П’єр одразу впізнав Кутузова по його особливій, відмінній від усіх постаті.

У довгому сюртуку на