Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

різні знамення: появилася хвостата зоря, яку називають кометою, у пам’ятник його батька, Друза, вдарила блискавка, до того ж, у цей рік померло багато урядовців різних чинів. Очевидно, що й сам він здогадувався про швидкий кінець свого життя й не приховував цього, про що маємо свідчення. Призначаючи консулів, надавав їм термін лише до місяця своєї смерті, засідаючи останній раз у сенаті, палко закликав своїх дітей жити в злагоді та благав сенаторів турбуватися про молоді роки їх обох, а на останньому судовому засіданні виголосив, що наближається кінець його життя, і повторював це знову й знову, незважаючи на загальне невдоволення.

6

Нерон

1. Із роду Доміціїв набули великої слави дві родини — Кальвініїв і Агенобарбів. Агенобарби вважають своїм родоначальником Луція Доміція та приймають від нього прізвисько: говорять, що він, повертаючись одного разу із села, зустрів юнаків-близнюків божественного вигляду, що наказали йому повідомити сенатові й народові про перемогу, про яку ще не було нічого відомо[560]. А на доказ своєї божественності торкнулися його щік, і борода на них перетворилася із чорної у рудаво-мідну. Ця ознака залишилася у його нащадків, багато з яких мали руді бороди. 2. Рід удостоївся семи консульств, тріумфу та двох цензорств, багато хто був зарахований до патриціїв, і цілий час усі вони зберігали прізвисько. Не використовували навіть жодних інших імен, окрім Гнея та Луція, однак із помітною різноманітністю: то називали одним трьох поспіль, то по черзі одним та другим. Перший, другий та третій Агенобарби були Луціями, наступні троє поспіль називалися Гнеями, а всі решта — почергово Луціями або Гнеями. Я вважаю, що багатьох із цієї родини слід запізнати, і тоді буде легше зрозуміти, чому Нерон зовсім занехаяв чесноти своїх предків, перейнявши натомість, наче спадщину, їхні вади.

2. Починаючи здалека, згадаю Неронового прапрадіда, Гнея Доміція. Коли він був трибуном, посварився з понтифіками за те, що вони призначили на місце його батька не його самого, а когось іншого, і за це відібрав у колегій право вибирати жерців та передав його народові. Коли ж він був консулом та здобув перемогу над аллоброгами й арвернами, то проїхався на слоні по провінції, а за ним крокувала юрба воїнів, наче у тріумфальній процесії[561]. 2. Власне про нього висловлюється оратор Ліциній Красс, що немає нічого дивного у тому, що має мідну бороду, бо лице в нього залізне, а серце — свинцеве. Син його, що був на той час претором, наказав сенатові переглянути вчинки Гая Цезаря наприкінці консульства, оскільки вважав, що вони суперечили провіщенням та законам. Згодом, коли став консулом, намагався позбавити Цезаря керівництва над галльськими легіонами, а після того, як його незаконно призначили Цезаревим наступником, потрапив у полон при Коринті на самому початку громадянської війни. 3. Після того, як його відпустили, поспішив на допомогу массилійцям, що потерпали в облозі, однак раптово покинув їх та врешті загинув у битві під Фарсалом. Хоча він був не сильний духом, зате надзвичайно грізний. Якось у розпачі намірився накласти на себе руки, проте зі страху перед смертю передумав та виблював отруту, а потім відпустив на волю свого лікаря, бо той, добре знаючи натуру господаря, дав дуже малу дозу. Але коли Гней Помпей поставив питання про тих, що не примикали до жодної сторони, він один висловився за те, щоби вважати їх ворогами.

3. Залишив сина, який, поза сумнівом, перевершив увесь його рід. Коли його засудили за законом Педія за причетність до вбивства Цезаря, хоча його вини там і не було, він пристав до Кассія і Брута, які були його близькими родичами. Тож і після їх загибелі продовжував керувати флотом, який колись йому доручили, та навіть побільшив його. Аж тоді, коли його союзників повністю розбили, добровільно передав цей флот Марку Антонію, наче роблячи велику послугу. 2. Лише він один з усіх тих, що були однаково засуджені, повернувся на батьківщину і досяг найвищих почестей: коли відновилася громадянська війна, став легатом у цього ж Антонія, і багато з тих, що соромилися підкорятися Клеопатрі, пропонували йому верховну владу. Тим не менше, через раптову хворобу не зважився ані прийняти її, ані відмовитися від неї, і перейшовши до Августа, за кілька днів помер, але і його не минула неслава: Антоній стверджував, що той примкнув до нього через свою подругу Сервілію Наїду.

4. Доміція, його сина, Август призначив у своєму заповіті фіктивним купцем усього свого майна[562]; до того ж, у юні роки він був неперевершеним візничим, а згодом у германській війні здобув тріумфальні відзнаки[563]. Був, однак, зверхнім, розтратливим та жорстоким: ще будучи едилом, змусив цензора Луція Планка відступитися йому з дороги; коли був претором та консулом, змушував римських вершників та матрон виходити на сцену та ставити комедії. Влаштовував звірячі лови та гладіаторські бої в цирку та в багатьох інших місцях, але були вони настільки жорстокими, що Август мусив стримати його едиктом, оскільки приватні напучування не допомагали.

5. Зі старшою Антонією народив сина, що став батьком Нерона, чоловіка, що був недостойним на кожному своєму життєвому кроці. Адже коли супроводжував ще молодого Гая Цезаря в поході на Схід, убив свого вільновідпущеника за те, що той відмовлявся пити стільки, скільки йому наказували. Тому його й вигнали з кола близьких Цезаревих друзів, та від цього він не став поміркованішим, а навіть навпаки: в одному селі по Аппієвій дорозі, зумисне раптово пришпоривши коней, збив хлопчину, а в Римі на самому форумі вибив око якомусь римському вершнику за те, що той надто вільно висловлювався. 2. Крім того, був настільки нечесним, що не тільки лихварям не виплачував за куплене, але навіть, коли був претором, не видавав нагороди переможцям у змаганнях колісниць. За це навіть сестра кепкувала з нього, а коли власники колісниць почали скаржитися, постановив давати нагороди одразу ж на місці. Звинувачували його ще перед смертю Тиберія у зневазі до величі, перелюбі, кровозмішанні з сестрою Лепідою, однак врятувала його зміна правителів. Помер він у Піргах від підшкірної водянки[564], залишивши від Агриппіни, доньки Германіка, сина Нерона.

6. Народився Нерон в Анції, дев’ять місяців по смерті Тиберія, вісімнадцятого дня до січневих календ, так що сонячне проміння торкнулося його швидше, аніж він ступив на землю[565]. Як тільки він з’явився на світ, віщуни сповістили про багато жахливих знамень, і насамперед — слова батька Доміція, який у відповідь на привітання друзів