Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Життєписи дванадцяти цезарів

Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 102
Перейти на сторінку:
сказав, що в нього з Агриппою могло народитися лише нечестиве зло для усього народу. 2. Знак його майбутньої недолі з’явився у день його очищення[566]: адже Гай Цезар, коли сестра попросила його дати немовляті таке ім’я, яке він забажає, поглянув на Клавдія, батькового брата (який, згодом ставши правителем, і всиновив Нерона) та назвав його ім’я[567], і зробив це, кепкуючи над Агриппіною, оскільки на цей час Клавдій був посміховиськом цілого двору. 3. У трирічному віці Нерон втратив батька, ставши спадкоємцем третини маєтку, але навіть цього не дістав повністю, оскільки його співспадкоємець Гай відібрав усе майно. Відтак його матір вислали, а він зростав у бідності й нужді у своєї тітки Лепіди, і виховували його два вихователі, танцювальник та перукар. Але коли Клавдій став імператором, то не лише перебрав батьківське майно, але й отримав спадщину свого вітчима, Пассієна Криспа. 4. Завдяки його матері, що повернулася з заслання та відновила свої повноваження і впливовість, він сам повернув повноваження — аж до того, що виник поголос, начебто Мессалина, дружина Клавдія, намагалася задушити його під час обіднього відпочинку за те, що він був суперником Британіка. До всіх цих чуток долучилася й та, що зловмисники втекли, налякавшись змія, що кинувся на них із Неронової подушки. Поголос виник через те, що на узголів’ї його ложа була зміїна шкіра, яку за бажанням своєї матері вправив у золотий браслет і довго носив на правій руці, однак згодом, прагнучи позбутися пам’яті про матір, закинув його так, що не міг знайти у свої останні важкі часи.

7. Ще як був зовсім юним та молодим хлопчиною[568], часто й не без успіху виступав на Троянських іграх у цирку. На одинадцятому[569] році життя Клавдій всиновив його та віддав у науку до Аннея Сенеки, що був тоді вже сенатором. Кажуть, що Сенека наступної ночі побачив сон, що виховує Гая Цезаря[570], і невдовзі Нерон довів правдивість сновидіння, за першої ж нагоди виявивши свою жорстоку натуру. Адже коли його брат Британік після церемонії всиновлення за звичкою назвав його Агенобарбом, той намагався переконати Клавдія[571] у тому, що Британік — незаконнонароджений. Звинувачуючи тітку Лепіду, показами в суді догоджав своїй матері, що її переслідувала. 2. Як лиш почав своє доросле життя, його представили на зборах і він обіцяв народові подачки, а воїнам — подарунки, а призначивши змагання преторіанців, сам біг попереду зі щитом. Після цього виголосив подяку батькові у сенаті. Під час одного й того ж консульства він виголошував судову промову за мешканців Бононії латиною, а за Родосців та Ільйонян — грекою. Вперше виконував обов’язки судді на латинські свята, перебуваючи на посаді міського префекта, і відомі адвокати подавали йому на розгляд не малі чи незначні справи, як звичайно, а великі та важливі, хоча й Клавдій це заборонив. Невдовзі одружився із Октавією та влаштував за здоров’я Клавдія циркові видовища й звірячі лови.

8. Коли виявилося, що Клавдій помер, Нерон, якому було вже сімнадцять, між шостою та сьомою годиною підійшов до сторожі: оскільки весь день вважався нещасливим, тільки цей час видавався догідним для започаткування його влади. На сходах перед палацом його вітали як імператора, потім віднесли на лектиці у табір, а звідти, коли він поспіхом виголосив промову перед воїнами, занесли в курію. Звідти він вийшов уже під вечір, отримавши незмірні почесті, з яких, зіславшись на вік, відмовився тільки від титулу “батька батьківщини”.

9. Почав із показу своєї побожності: влаштувавши Клавдію пишний похорон, виголосив похвальну промову та зарахував його до богів. Вшанував пам’ять батька Доміція великими почестями. Своїй матері доручив усі приватні та публічні справи, а в перший день керування імперією вираз “найкраща мати” призначив паролем трибунові охоронців. Потім часто їздив разом з нею через місто у її лектиці. В Анції створив колонію ветеранів-преторіанців, долучивши до них переселених з Рима старших центуріонів. Збудував там також порт, затративши на нього значні кошти.

10. Для того, щоб певніше показати свої добрі наміри, проголосив, що правитиме за планом Августа, і не пропускав жодної нагоди виявити милосердя, помірності та доброти. Обтяжливі податки або зовсім скасував, або зменшив. Нагороди донощикам за Паппієвим законом зменшив у чотири рази. Народові роздавав по чотириста сестерціїв на чоловіка, сенаторам із відомих, однак збіднілих родів призначив щорічні виплати — деяким навіть по п’ятсот тисяч; преторіанським когортам надав місячну норму хліба безплатно. 2. А коли повинен був підписувати якомусь засудженому смертний вирок, сказав: “О, як би я хотів не вміти писати”. Усіх громадян вітав одразу та без нагадування. Коли сенат склав йому подяку, він відповів: “Як тільки заслужу”. Народові дозволяв дивитися на свої військові вправи, часто декламував та навіть зачитував вірші — не лише вдома, але й навіть у театрі. Вони отримали таке всенародне схвалення, що за його читання справили молебень, а частину віршів відлили в золоті та присвятили Юпітеру Капітолійському.

11. Влаштовував різноманітні й численні видовища: ювенали[572], змагання в цирку, театральні вистави, ігри гладіаторів. На ювеналах змусив виступати навіть старших консулів та поважних матрон. У цирку відвів окремі місця для вершників[573] та запровадив четвірки верблюдів. 2. На іграх, влаштованих в ім’я величі імперії, які сам забажав назвати “Великими”, змагалися чоловіки й жінки різних санів; знатний римський вершник спустився по канату верхи на слоні[574]; всі ті, що приймали участь в Афрановій комедії[575] під назвою “Пожежа”, розтягали весь крам із палаючого будинку та забирали його собі. Кожен день народові роздавали розмаїті подарунки та подачки: по тисячі різного птаства на щодень, усіляке продовольство, тессери[576] на хліб, одяг, золото, срібло, коштовності, перли, картини, рабів, худобу, а також на приручених звірів, та врешті на кораблі, помістя й землі.

12. Усі ці видовища Нерон споглядав із просценію[577]. У гладіаторській битві, яку влаштував у дерев’яному амфітеатрі поблизу Марсового поля (його будували майже рік) не вбив нікого, навіть із каторжників. На арену виставив аж чотириста сенаторів та шістсот римських вершників, багато з яких мали чисту біографію та незаплямовану репутацію; з тих же орденів набрав бійців із дикими звірами та різних прислужників на арену[578]. Влаштував також морську битву, напустивши морської води разом з різними рибами[579], а ще й військові танці грецької молоді[580], вручаючи їм грамоти римських громадян одразу ж після вистави. 2. Військові танці зображали різні сцени: в одній бик сходився

1 ... 63 64 65 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життєписи дванадцяти цезарів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життєписи дванадцяти цезарів"