Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

у музичних колах шанобливо називали «царем Давидом». Свій шлях на музичний Олімп він почав у Одесі, в музичній школі відомого професора Петра Столярського і тільки у 27 років зміг дебютувати у Москві. Та, незважаючи на такий солідний, як для новачка, вік, вже за кілька років він став першою скрипкою світу, «гросмейстером смичка», який міг «змусити інструмент резонувати кожною його найдрібнішою клітинкою, кожною молекулою».

* * *

Композиторський талант Сергія Прокоф’єва (1891–1953) розкрився на його рідній донецькій землі. Тут дев’ятирічним хлопчиком він написав свою першу оперу «Велетень», а його першим учителем музики був Р. Гліер. У 1991 році на ознаменування 100-річчя з дня народження великого земляка у Донецьку вперше відбувся Всеукраїнський музичний конкурс молодих виконавців ім. С. С. Прокоф’єва. З 1999 року конкурс став міжнародним.

* * *

Дитинство та юність видатного композитора ХХ століття Ісаака Дунаєвського пройшли на українській землі. Він народився у 1900 році в Лохвиці Полтавської області, навчався у гімназії, а потім у консерваторії в Харкові. Там же почав працювати в оркестрі драмтеатру та написав музику до своєї першої оперети «Весілля Фігаро».

* * *

Багато зірок радянської естради були уродженцями України. Одеса подарувала країні легендарного Леоніда Утьосова (1895–1982), на піснях якого виросло не одне покоління. І хоча голос його не був класичним, а співав він, як сам зазначав, переважно серцем, його знають та люблять досі. До речі, саме Утьосова першим з артистів естради було удостоєно у 1965 році звання народного артиста СРСР.

* * *

«Українською Едіт Піаф» називали шанувальники харків’янку Клавдію Шульженко (1906–1984). У зв’язку з цим дуже символічно, що з двох європейських музеїв, присвячених естрадним співачкам, один створено у Франції на честь Едіт Піаф, а другий – у Харкові, на честь Клавдії Шульженко. Свою славетну «Синю хустинку» вона вперше заспівала у березні 1942 року, на фронті, і ця пісня одразу ж склала гідну конкуренцію «Катюші».

Клавдія Шульженко

* * *

Сьогодні корифеями української естради справедливо вважаються Василь Зінкевич, С. Ротару, М. Гнатюк, В. Павлік, Д. Зібров, І. Білик, О. Пономарьов, М. Бурмака, Н. Могилевська, Т. Повалій, Ані Лорак, Тіна Кароль. Багато з них отримали путівку у життя завдяки успішній участі у фестивалі «Червона рута», який провадиться у країні з 1989 року, а також виступам на конкурсах «Слов’янський базар», «Таврійські ігри» та ін.

* * *

Зачинателем національної поп-музики в Україні став молодий композитор, керівник вокально-інструментального ансамблю «Червона рута» Володимир Івасюк (1949–1979). Він став автором таких українських пісень, як «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори». Композитор трагічно загинув у розквіті свого таланту, і Шевченківську премію, якою належно відзначили його творчість, було присвоєно йому тільки у 1994 році, посмертно.

* * *

Живою леґендою української естради є Софія Ротару. У її творчому списку понад 800 пісень, кілька ролей у популярних мюзиклах та кіно. У 1996 році перед концертним залом «Ювілейний» було закладено «зірку» Софії Ротару. Співачку нагороджено орденом княгині Ольги та зіркою Героя України. У 2001 році вона відзначила 30-річчя своєї творчої діяльності. Але й сьогодні кожна її поява на сцені – справжнє свято для усіх шанувальників української пісні.

* * *

У 2004 році після перемоги на 49-му пісенному конкурсі «Євробачення» українська естрадна співачка Руслана (Руслана Лижичко) отримала одну з найпрестижніших музичних премій – World Music Award, якою нагороджують за високий професіоналізм у світі шоу-бізнесу. Вона є першою в Україні володаркою «платинового диску». На наступних конкурсах «Євробачення» другі місця посіли Ані Лорак та Вірка Сердючка (Андрій Данилко).

Руслана

* * *

Лідер гурту «Океан Ельзи», співак та композитор В’ячеслав Вакарчук, є сьогодні одним з найпопулярніших музикантів та виконавців України.

* * *

У 2009 році на пісенному конкурсі «Нова хвиля» у Юрмалі перше місце посіла українська співачка Джамала.

* * *

Перші балетні спектаклі було показано у Києві у 1801 році силами великої музично-драматичної трупи поміщика Д. Ширая. Ним же було відкрито у 1805 році міський загальнодоступний театр, балетна трупа якого нараховувала 40 танцівників. А першою спробою постановки в Україні самостійного балетного спектаклю став пантомімічний та романтичний балет «Цигани», поставлений у 1814 році в Харківському міському театрі.

* * *

У 1915 році балетна трупа Київської опери збагатилася чудовою танцівницею Броніславою Ніжинською (1901–1972), донькою відомого балетмейстера та сестрою всесвітньовідомого танцівника Вацлава Ніжинського. Вона взяла участь у постановці І. Стравинського «Петрушка» та інших спектаклів. Останній її балет «Весіллячко» увійшов до золотого фонду світової хореографії.

* * *

Безсмертну славу Україні приніс видатний балетмейстер та танцівник Серж Лифар (1905–1986). Він народився і до 18 років мешкав у Києві. Приєднавшись до трупи С. Дягілева, Лифар з часом став головним солістом та протягом 30 років – ведучим балетмейстером паризької «Гранд-опера», де поставив більше 200 балетів та дивертисментів. Він був почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО та Французької академії танцю, автором багатьох праць з теорії балету. Сучасники називали Лифаря «генієм балету ХХ століття» та «богом танцю». У 1994 році у незалежній Україні відбувся перший Міжнародний конкурс артистів та хореографів ім. Сержа Лифаря, а пізніше у Києві став проходити народний фестиваль танцю «Серж Лифар де ля данс».

* * *

У 1935 році виступи артистів київського балету на Міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні стали справжньою сенсацією. Виконаний ними «Гопак» не тільки вразив своєю емоційною силою усіх учасників та глядачів фестивалю, але й став того року… чи не наймоднішим танком в англійській столиці. А на такому ж конкурсі в Парижі у 1964 році українські танцівники І. Лукашова та В. Порсегов отримали міжнародні премії Анни Павлової та Вацлава Ніжинського.

* * *

Зірками світового рівня стали донецькі майстри балету В. Писарев та І. Дорофєєва. Серед їх численних нагород приз ЮНЕСКО, третя за рахунком престижна премія «Приз традицій» (перші дві було присуджено Г. Улановій та Ю. Григоровичу),