Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

Україну, справедливо вважається львів’янка Соломія Крушельницька (1873–1952). Вона співала у театрах Європи, зокрема в славетному міланському театрі «Ла Скала», та на оперних сценах Латинської Америки, виступала разом з великим Карузо та Батістіні.

* * *

Українські народні мелодії та особливості музичного фольклору надихали багатьох російських і західноєвропейських композиторів на створення оригінальних творів. Варто згадати у зв’язку з цим хоча б опери М. Мусоргського «Сорочинський ярмарок», М. Римського-Корсакова «Майська ніч» або П. Чайковського «Черевички» та «Мазепа», пісню М. Глинки «Не щебечи, соловейку», обробку для голосу з фортепіано пісні «Їхав козак за Дунай», виконану Л. Бетховеном, фортепіанні п’єси Ф. Ліста «Українські балади» та «Думка» на теми українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю…» та «Віють вітри, віють буйні».

* * *

Засновником української класичної музики справедливо вважається Микола Лисенко (1842–1912). У його творчій спадщині десять опер, серед них найвідомішими є «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Енеїда» та «Наталка Полтавка». Він є також автором численних кантат, хорів, пісень, оркестрових та камерно-інструментальних п’єс, музики для дітей (опер «Пан Коцький» та «Зима і Весна»), циклу «Музика до „Кобзаря“» та ін.

* * *

Неперевершеними у світовій скарбниці мистецтва досі лишаються аранжування українських народних пісень, створені Миколою Леонтовичем (1877–1921). Видатний композитор-аранжувальник обробив більше 150 народних пісень (вершиною цих композицій є «Щедрик»), створив дві опери – «На русалячу Пасху» та «Коза-дереза». Він є також творцем жанру хорової мініатюри без інструментального супроводу. Ще одним шедевром Леонтовича стала обробка народної пісні «Дударик»: вона має більше двохсот варіантів виконання.

* * *

У ХХ столітті в Україні склалася чудова вокальна школа, яка гідно представляла її не тільки в СРСР, але й за кордоном. Гордістю країни стали видатні співаки І. Паторжинський (за оксамитовий бас його називали «українським Шаляпіним»), М. Литвиненко-Вольгемут, Б. Гмиря, О. Петрусенко, Є. Мирошниченко, А. Солов’яненко, А. Мокренко, М. Кондратюк, Д. Гнатюк, К. Огнєвий, Ю. Гуляєв.

Євгенія Мирошниченко

* * *

Мало хто знає, що легенда російської оперної сцени Антоніна Нежданова народилася у селі Крива Балка під Одесою. Перші уроки музики вона отримала від батька, а вже у 7 років стала солісткою церковного хору. Після навчання у Москві вона з великим успіхом гастролювала на театральних сценах Європи, співала у спектаклях разом з Е. Карузо, Т. Руффо, Л. Собіновим та 32 роки виступала на сцені Великого театру.

* * *

Видатного українського тенора Івана Козловського (1900–1993) обожнювали мільйони слухачів. Його занесено до світової Музичної енциклопедії за феноменальний діапазон голосу: співакові було до снаги взяти не тільки до дієз, але навіть мі третьої октави! А виконуючи пісеньку Герцога у завершальному акті «Ріголетто», він удвічі збільшував тривалість звучання фінальної ноти та тримав її, поки не йшов за лаштунки. Любов до музики прищепив йому батько, який чудово співав українські пісні та грав на віденській гармоніці. Ваня мав абсолютний слух та напрочуд гарний голос. Гороскопи пророкували йому чудову кар’єру, велику славу та… нетовариський характер. Справдилося абсолютно все. Жити для Козловського означало співати, і заради цього він готовий був жертвувати будь-чим. Уже у літньому віці співак щорічно давав сольні концерти (навіть у 90 років!), займався з учнями у створеній ним у рідній Мар’янівці (Київська область) музичній школі. Тепер у цьому селі відкрито його меморіальний музей.

* * *

Одним з найвідоміших українських тенорів є Володимир Гришко. Майже десять років він перебував за межами України, виступаючи переважно на сценах відомої «Метрополітен-опера», Паризької національної опери, Королівської опери Бельгії, Національної опери Фінляндії, Маріїнського та Мічіганського оперних театрів. У 1991 році на Міжнародному конкурсі у Барселоні співак отримав не тільки Гран-прі, але й спеціальний приз Плачидо Домінго «Найкращий тенор», який за правилами вручається тільки італійським виконавцям.

* * *

Багато українських виконавців представляють свою країну на сценах провідних музичних театрів світу: унікальний бас Тарас Штонда – у Великому театрі Росії, Роман Майборода – у театрах Іспанії, Португалії, Польщі та Литви, Вікторія Лук’янець – у Німеччині та Іспанії, а професор Національної музичної академії України Роман Кофман з 2004 року став диригентом Боннської опери та Бетховенського симфонічного оркестру.

* * *

Українська земля подарувала світові безліч видатних композиторів, музикантів та виконавців: І. Стравинського, Р. Гліера, С. Прокоф’єва, Г. Нейгауза, В. Горовіца, С. Ріхтера, Д. Ойстраха, Л. Когана, О. Крису, Ю. Башмета. Вони пов’язані з Україною народженням, освітою, початком творчого шляху. Українська тематика знайшла відображення у багатьох їхніх творах. Яскравим прикладом тому може слугувати творчість видатного композитора та дириґента Рейнгольда Гліера (1875–1956), в якій можна знайти оперу «Тарас Бульба», симфонічну поему на слова Т. Шевченка «Заповіт» та музику до спектаклю «Гайдамаки». Цей композитор був патріотом України: він відмовлявся від численних запрошень з-за кордону, кажучи, що «ще не все бачив на батьківщині».

* * *

У творах Ігоря Стравинського (1882–1971), якого називають творцем музики ХХ століття, українські та російські народні теми об’єдналися із різноманітними світовими музичними стилями та джазом. До того ж частину з них було написано композитором на Волині.

* * *

У 1925 році в Гамбурзі у номер готелю до київського піаніста Володимира Горовіца (1904–1989), що приїхав на гастролі, влетів антрепренер із проханням замінити хворого соліста під час виконання Першого концерту Чайковського. Коли молодий піаніст увійшов до зали, дириґент тільки встиг сказати йому: «Стежте за моєю паличкою, і, Бог дасть, нічого страшного не трапиться». Та вже через кілька тактів він почав здивовано поглядати на юнака. Сівши за рояль без жодної репетиції, той грав неперевершено. Публіка була у захваті і за півтори години після концерту розкупила усі квитки на майбутній виступ Горовіца. Так почалася світова слава музиканта, якого називали «генієм інтерпретації», «королем королів піаністів» та «останнім великим романтиком». Більшу частину свого життя Горовіц провів за кордоном, повернувшись у країну з концертами тільки одного разу, в рік чорнобильської катастрофи. Але до рідного Києва він тоді не потрапив. Його «повернення» до України відбулося вже після смерті, у 1995 році, коли у столиці було організовано Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті славетного маестро.

* * *

Безмежно був відданий музиці й інший видатний музикант ХХ століття, неперевершений скрипаль та альтист, дириґент Давид Ойстрах (1908–1974), якого