Читати книгу - "Сад Гетсиманський"

уст, і вже каявся, що піддався на спокусу. Нечаєва постояла, потарабанила пальцями по столу і несподівано промовила:

— Добре. — Взяла аркушик паперу, олівець і якусь течку зі столу й підійшла до Андрія: — Нате, пишіть. Тільки коротко.

Андрій взяв тремтячими руками течку — «Лист до матері! Він зараз напише лист до матері!» — й помалу великими літерами написав на аркушику кілька слів. А тоді повернув течку, олівець і аркуш паперу Нечаєвій. Він написав: .

— «Живий, здоровий. Скоро вернусь. Цілую», — і підпис.

Нечаєва прочитала листа, постояла, примружилась і чомусь закусила губу. А тоді підійшла до столу й поклала листа перед Сергєєвим, а поклавши, дивилася збоку на Сергєєва пильно і в той же час непомітно, закурюючи цигарку.

Сергєєв прочитав, якось глупо підвів брови й поклав лист під прес–пап'є.

Тоді Андрій згадав, що він не написав адреси. І тут же блискавична думка — «Це добре, що ти не написав адреси, матимеш змогу перевірити, чи вона всерйоз згодна переслати листа, чи це лиш жарт. Якщо похопиться сама й зверне увагу на брак адреси, значить…»

— Мда–а… — протягла Нечаєва, думаючи про щось інше. — Але ви не написали адреси. Яка адреса вашої матері?

Андрій сказав і зрадів: «Піде, значить, піде!»

Нечаєва взяла листа з–під прес–пап'є й на нім дописала адресу. І поклала його на столі. Сергєєв взяв аркушика й знову поклав його під прес–пап'є.

Андрієва віра в те, що лист піде, захиталася, спостерігаючи, як лист мандрує з–під прес–пап'є під прес–пап'є. Виходить, що він підпорядкований двом волям тут, жіночій і мужській. І від того, яка з них візьме гору в цім змаганні, залежатиме його участь. До того ж, хвилева примха жінки, що прокинулася в фурії, є лише хвилева примха.

До кімнати увійшла ще одна жінка. Повторилась процедура, що й перед тим: «Встать! Женщина!»

Це була інша женщина. Андрій цієї не знав. Років тридцяти, груба, хтива, з надзвичайним бюстом і дорідними стегнами, що ходили хвилями, буйно нафарбована. Вона зупинилася перед Андрієм, взявшись руками в боки й курячи цигарку, й досить хижо, безсоромно й зухвало оглядала його. Ніби прицінюючись до бика й вивчаючи його на предмет племінної здатності. По оглядинах зробила досить похабну заувагу, взявши за об'єкт дотепу Андрієві подерті й закривавлені штани, тим викликавши сміх мужчин.

По цій реплиці Андрій її впізнав. Це ж про неї він стільки чув у камері, її ім'я згадувалося завжди в парі з ім'ям НечаєвоЇ, як ім'я другої знаменитої жінки в НКВД. А знаменита вона була ніби тим, що, ведучи слідство при допомозі мужчин, завжди потішалася над статевими органами своїх жертв. Вона била дошкою по певних місцях, притискала їх каблучком, а то й дверима, заголювалася й сідала безпомічній жертві на обличчя й взагалі виробляла несвітські речі. Об'єктом її «слідства» здебільшого були вірмени, її ж жертвою був і Ягельський ніби. Після моторошних кривавих сцен розпалена ця самиця улаштовувала з слідчими оргії в тих же кімнатах з закривавленою підлогою після того, як жертву витягали геть. І називалася вона «товаришка Клава». Так, ось Сергєєв назвав її цим іменем. І була вона ніби морфіністка. В кожному разі це була жінка сексуально збочена, щоб це збагнути не треба бути аж таким пильним. Очі й уста її були достатньо красномовними. Ті очі й уста, надміру живі стегна, опуклі груди й рожеві, перенаснажені кров’ю щоки оформляли собою не що інше, як балон колосальної сексуальної енергії.

Балон постояв, погойдався над Андрієм.

— Так оце такий він, Чумак!?.. Пхє… — далі йшли віртуозні епітети, добрані на окремий штиб, на сексуальний штиб. Такі епітети могла добрати лише до краю розпутна жінка, керована тим самим безсмертним російським лайливим генієм. Посправлявшись в красномовстві, «товаришка Клава» пішла до столу. І так само, як і перше, взявшись в боки, дивилася звідки на Андрія, але вже мовчала. Обертала щось в своїй голові, під модно накрученими кучерями — щось придумувала. Вишкірила два разки сніжно–білих зубів:

— Слухай, Серж! Дай мені його, я з ним побавлюсь!

— Е, ні, з цим ти не побавишся. Цей тебе, Клавочко, роздавить.

— Овва! А ось дай… Поклич лишень трохи хлопців.

— Е, ні. Цей диявол знайде спосіб зробити так, щоб твої прекрасні зубки не сяяли так гарно і не брали хлопців так ніжно… (регіт) — Хіба що потім, як ми його уходимо.

— Ну добре, — згодилась Клава, роздимаючи ніздрі. Замовкла й нахилилась до Нечаєвої, прикурюючи нову цигарку. Нечаєва повела оком на прес–пап’є, рекомендуючи тим поглядом Клаві подивитись. Щось було в тій Нечаєвій дивне сьогодні, — вона бавилась в психологію чи що.

Клава схопила папірець, прочитала його й зайшлася божевільним реготом.

— Ха–ха–ха!.. Ич ти! Сісі захотів… Синок мамин!.. Почекай, я біля тебе походжу, й ти перестанеш взагалі чогось хотіти.

Ці слова, а особливо те, що вона взяла в свої руки й прочитала його листа, стрясли Андрієм, але він стримався, дивився на Нечаєву. Нечаєва нахмурилась і відібрала папірець, нічого не сказала, позіхнула байдуже й поклала папірець до кишені. Та Сергєєв простяг до неї руку з мовчазною вимогою повернути листа йому. Нечаєва постояла, докурила цигарку, роздушила недокурок, а тоді поклала листа в простягнену руку й, потягнувшись стомлено та промовивши: «А–а, ну вас к чорту!» — пішла геть. Засміялась і… обклала Андрія п’ятиповерховою лайкою. Клава побігла слідом, вихнувши біля Андрія спідницею.

Хвилева жіноча примха спасувала перед залізним таємним законом цієї установи. А чи то була просто комедія? Хтозна. Таким чином доля листа була вирішена лежати йому під прес–пап’є і в кращому випадку бути об’єктом глуму. Андрій розкаювався в душі, що написав тих кілька слів своїй матері, що відкрив перед цими людьми найінтимніший куток свого серця. Але що ж…

За решетом розвиднилось— там уже був ранок, і Андрій думав над тим, що його нарешті ось–ось уже звільнять і відведуть до камери. Чекав цієї хвилини жадібно. Вій нічого так не хотів, як сну і забуття. Пірнути в сон, забутися, не знати нічого, не бачити, а там усе хай, як знає.. За ґратами пломеніло небо, десь сонце мечами розганяло темряву, розганяло нічні примари й всі жахи, тоненькими рисками золота обводило ряботиння хмарок. Ранок… Та встав Великін, опустив важку штору і закрив нею ранок. Ранок лишився десь там, за шторою, за млиновим решетом, а до кімнати повернулася ніч. Ніч з усіма її