Читати книгу - "Останнє бажання"

мрія здійснюється уві сні. Я просвітлила його мозок до самісінького дна. Багато там не було. Трохи сороміцьких викрутасів, кілька мрій, купа поезії. Байдуже. Печатка, якою був закоркований бутель з джином, Геральте. Я знаю, що вона не в трубадура, а в тебе. Віддай її мені, будь ласка.

— Навіщо тобі ця печатка?

— Як би відповісти на твоє питання? — чародійка спокусливо усміхнулася. — Може, так — не твоя собача справа, відьми́не. Задовольняє тебе така відповідь?

— Ні, — відьми́н також усміхнувся, так само паскудно. — Не задовольняє. Але не переймайся цим, Єнніфер. Мене складно задовольнити. Досі це вдавалося лише тим, хто був більш ніж посередністю.

— Шкода. Тоді залишишся незадоволений. Твій збиток. Печатку, будь ласка. Не роби гримас. які не пасують до твого типу краси і кольору шкіри. Якщо ти ще не помітив, то знай, що це власне і є початок віддяки, яку ти мені винен. Печатка — перша частина ціни за голос співця.

— Як бачу, ти розділила ціну на багато частин, — холодно мовив Геральт. — Добре. Я мав цього сподіватися і сподівався. Але хай це буде чесний торг, Єнніфер. Я купив твою допомогу. І я заплачу.

Чародійка скривила губи в усмішці, але її фіалкові очі далі були широко розплющеними й холодними.

— Щодо цього, відьми́не, ти не повинен мати сумнівів.

— Я, — повторив Геральт. — Але не Горицвіт. Я забираю його звідси у безпечне місце. Зробивши це, я повернуся, заплачу другу частину і всі, які залишилися. Бо якщо мова йде про першу…

Відьми́н сягнув рукою до потаємної кишеньки в поясі, видобув латунну печатку зі знаком зірки і зламаного хреста.

— Будь ласка, візьми. Не як частку ціни. Прийми це від відьми́на на знак вдячності за те, що ти, хоч і з розрахунку, поставилася до нього більш доброзичливо, ніж зробила б це більшість твоїх братів по ремеслу. Прийми це як доказ доброї волі, який повинен переконати тебе. що я, подбавши про безпеку приятеля, повернуся сюди, щоб заплатити. Я не помітив скорпіона між квітами, Єнніфер. Я готовий заплатити за свою неуважність.

— Гарна промова, — чародійка схрестила руки на грудях. — Зворушлива і патетична. Шкода, що даремна. Горицвіт мені потрібен і залишиться тут.

— Він уже раз був близько від того, що ти хочеш сюди притягнути, — Геральт показав на візерунки на підлозі. — Коли ти закінчиш справу і прикличеш сюди джина, незважаючи на твої запевнення, Горицвіт постраждає напевно, може, навіть гірше, ніж попереднього разу. Бо ж ідеться про створіння з пляшки, правда? Хочеш заволодіти ним, змусити собі служити? Та роби собі що хочеш, приклич собі сюди хоч десяток демонів. Але без Горицвіта. Якщо Горицвіт опиниться в небезпеці, це вже не буде чесний торг, Єнніфер, і ти не маєш права вимагати за нього плати. Я не дозволю…

Відьми́н затнувся.

— Мені було цікаво, коли ти відчуєш, — засміялася чародійка.

Геральт напружив м’язи, усю свою волю, до болю затискаючи зуби. Не допомогло. Відьми́н був ніби паралізований, як кам’яний ідол, як забитий у землю стовп. Не міг поворухнути навіть пальцем ноги.

— Я знала, що ти можеш відбити чари, наслані безпосередньо, — сказала Єнніфер. — Також я знала, що, перш ніж ти хоч щось зробиш, намагатимешся вразити мене балакучістю. Ти базікав, а підвішене над тобою закляття діяло й поволі ламало тебе. Зараз ти можеш лише говорити. Але тобі не потрібно справляти на мене враження. Я знаю, що ти балакучий. Подальші зусилля в цьому напрямку зіпсують увесь ефект.

— Хіреадан… — насилу вимовив Геральт, намагаючись боротися з магічним паралічем. — Хіреадан зрозуміє, що ти щось замислила. Зрозуміє швидко, вмить почне щось підозрювати, бо не довіряє тобі, Єнніфер. Не довіряв із самого початку…

Чародійка повела долонею в широкому жесті. Стіни кімнати розплилися і набули однорідного, каламутно-сірого вигляду й кольору. Зникли двері, вікна, навіть запилюжені завіси та обсиджені мухами картинки на стінах.

— І що з того, що Хіреадан здогадається? — злісно скривилася чародійка. — Побіжить по допомогу? Крізь мій бар’єр не пройде ніхто. Але Хіреадан нікуди не побіжить, не зробить нічого, що могло б мені зашкодити. Ні. Він у владі моїх чарів. Ні, жодної чорної магії, я нічого такого не робила. Звичайна хімія організму. Закохався в мене, бовдур. Ти не знав? Хотів навіть викликати Бо на поєдинок, уявляєш? Ельф, а ревнивий. Таке рідко буває. Геральте, я вибрала цей дім не без причини.

— Бо Беррон, Хіреадан, Ердиль, Горицвіт. Ти й справді йдеш до мети найкоротшим шляхом. Але мене, Єнніфер, ти не використаєш.

— Ще й як використаю. — Чародійка встала з ліжка, підійшла. ретельно оминаючи накреслені на підлозі знаки і символи. — Я ж казала, що ти дещо винен мені за зцілення поета. Дрібницю, маленьку послугу. Після того, що я зараз хочу зробити, я зникну з Ринде, а в мене в цьому містечку ще є деякі… несплачені рахунки, скажімо так. Кільком особам тут я дещо пообіцяла, а я завжди виконую обіцянки. Оскільки сама не зможу, ти виконаєш їх за мене.

Відьми́н боровся, боровся щосили. Даремно.

— Не борсайся, відьми́нчику, — Єнніфер уїдливо посміхнулася. — Це нічого не дасть. У тебе сильна воля і велика стійкість до магії, але зі мною і моїм закляттям ти боротися не зможеш. І не розігруй переді мною комедію. Не намагайся зачарувати мене своєю непохитною і гордою мужністю. Бо твердий і гордий ти лише у власній уяві. Щоб урятувати приятеля, ти зробив би для мене все, що треба, і без чарів, заплатив би будь-яку ціну, вилизав би мені черевики. А може, й щось іще, якби мені раптом забаглося розважитися.

Геральт мовчав. Єнніфер встала перед ним, усміхаючись і бавлячись пристебнутою до оксамитової стрічки обсидіановою зіркою, що іскрилася від діамантів.

— Уже у спальні Бо, — продовжувала чародійка, — перекинувшися з тобою кількома словами, я знала, який ти. І знала, якої плати від тебе вимагатиму. Мої рахунки в Ринде міг би сплатити кожен, хоч би й Хіреадан. Але зробиш це ти, бо мусиш заплатити. За удавану гордість, за холодний погляд, за очі, що помічають кожну дрібницю, за кам’яне обличчя, за саркастичний тон. За те, що думаєш собі, ніби можеш стояти очі в очі з Єнніфер з Венгербергу і вважати її самозакоханою нахабою, корисливою відьмою, і в той же час витріщатися на її намилені цицьки. Плати, Геральте з Ривії!

Єнніфер схопила його обома руками за волосся і різо поцілувала в губи, впилася в них, як вампір. Медальйон на шиї задрижав, Геральтові здавалося, що ланцюжок скорочується і затягується, як петля. В його