Читати книгу - "Габрієла"

після сніданку, ризикуючи викликати невдоволення дружин? Хіба не задля того, щоб побачити Габрієлу, усміхнутися до неї, пожартувати, погладити її руку, а може, і домовитися з нею про щось, хто знає? Якось Габрієла уже одержала запрошення від Плініо Араси, і Насіб знав про це. Але Плініо звернувся до неї, як до куховарки. Чимало завсідників «Золотої горілки» перекочували у «Везувій», і Плініо запропонував Габрієлі платню більшу, аніж вона одержувала у Насіба. Проте він обрав ненадійного посередника, доручивши повести переговори з Габрієлою негреняті Туїсці, яке було віддане бару «Везувій» і добре ставилося до Насіба. Отож вийшло так, що пропозицію Плініо Габрієлі передав сам араб. Вона усміхнулася:

— Я не хочу… Якщо, звичайно, ти мене не виженеш…

Він обняв її — це було вночі,— і його огорнуло тепло її тіла. Насіб додав до її платні ще десять рейсів.

— Мені нічого не треба… — казала вона.

Інколи він купував їй сережки або брошку, а деякі дешеві прикраси йому взагалі не доводилось купувати — він приносив їх із лавки дядька. Насіб дарував їй ці дрібнички вночі, і вона завжди була зворушена, щиро дякувала своєму господареві, цілуючи його долоні, майже як східна рабиня:

— Красунчику мій, Насібе…

Брошки вартістю в рейс, сережки на півтора рейси — така була його вдячність за ночі кохання, зітхання, непогасний вогонь. Двічі він дарував Габрієлі відрізи дешевого краму, потім пару туфель, але все це було мізерною платою за її увагу і чуйність, за страви, які вона готувала на його смак, за фруктові соки, за сліпучо-білі сорочки, ретельно випрасувані, за троянду, що падала із її кіс у шезлонг. Насіб був до неї дещо зверхнім, тримав її на відстані і поводився з нею так, немовби щедро оплачував її працю і робив їй послугу, лягаючи з нею спати.

В барі багато хто упадав за нею. Упадали, очевидно, і на Ладейре-де-Сан-Себастьян, посилали їй записки, робили звабливі пропозиції. Все це цілком можливо. Адже не всі будуть користуватися послугами Туїски? Як же йому, Насібові, довідатись про це? Чого, приміром, ходить у бар суддя, якщо не для того, щоб спокусити Габрієлу? Утриманка судді, молода мулатка з плантації, виявилась зараженою поганою хворобою, і він її залишив.

Коли Габрієла почала приходити в бар, він, ідіот, зрадів, думаючи лише про прибутки, які дадуть нові замовлення на випивку, і не думав про небезпеку спокуси, яка щоденно зростала. Він не може заборонити їй приходити в бар — одразу впаде виторг. Проте слід виявляти їй більше уваги, частіше розмовляти з нею, купувати подарунки кращі, аніж раніше, пообіцяти збільшення платні. Справжню куховарку знайти в Ільєусі неможливо, в цьому він переконався твердо. Багато заможних родин, господарі барів і готелів, звичайно, схочуть переманити Габрієлу, вони, очевидно, ладні дати їй небачено високу платню. А як би пішли справи в його барі без солодощів і закусок Габрієли, без її усмішки, її щоденних відвідин? І що б він сам робив без сніданків і обідів Габрієли, без її неперевершених страв, темних приперчених соусів, кус-кусу вранці?

Як би він жив без неї, без її несміливої і лагідної усмішки, без її засмаглого тіла кольору кориці, без її пахощів гвоздики, її пристрасті, самозречення, її голосу, коли вона шепоче «красеню мій», без томління вночі у її обіймах, як би він жив без неї? Він зрозумів, що означає для нього Габрієла. Господи, що ж це таке, звідки цей раптовий страх втратити її і чому морський брив став холодним вітром, від якого він аж здригнувся? Ні, ні, він не мусить її втратити, він не може жити без неї.

Ніколи йому не сподобається страва, приготована і приправлена іншими руками. Нікого, ох, нікого не зможе він так любити, так бажати, ніякої іншої жінки так гостро і постійно не потребуватиме, якою білою б не була у неї шкіра, як би вишукано не була вона одягнена, якою б заможною вона не була. Що означали цей страх і тривога втратити Габрієлу, ця раптова лють на відвідувачів бару, які розглядають її, говорять їй двозначності, беруть її за руку, що означала ця лють на суддю, який, незважаючи на своє становище, краде квіти з її кіс? Насіб тривожно запитував себе: що, власне, так його схвилювало? Хіба Габрієла не проста куховарка, хоча вона і вродлива і тіло її кольору кориці, хіба він не спить з нею просто так, знехотя? Чи це все не так? Ні, він не міг так просто знайти відповідь.

Почувся голос Тоніко («Нарешті!», — з полегшенням зітхнув Насіб), що відволік його від тривожних думок.

Але той же Тоніко змусив його незабаром знову поринути в ці думки і стрімко закружляти у їхньому вирі. Ледве вони зіперлися ліктями на прилавок, до якого Тоніко підійшов випити свій гіркий аперитив, як Насіб, щоб розвіяти невеселі думки, сказав:

— Отже, інженер нарешті прибув… Мундіньйо свого досягнув, тепер цього ніхто не заперечить.

Тоніко похмуро глянув на Насіба злим поглядом.

— Ви краще б, сеньоре турок, піклувалися про себе. Кажуть, хто попереджує, той щирий друг. Так от, замість того, щоб плескати язиком про різні дурниці, ви б краще постежили за тим, що належить вам.

Чи це Тоніко хотів ухилитися від розмови про інженера, чи він щось знав?

— Що ви маєте на увазі?

— Потурбуйтеся про свій скарб. Є люди, які мають намір викрасти його.

— Який скарб?

— Габрієлу, дурню ви божий. Навіть будинок ладні для неї найняти.

— Суддя?

— Що, і він також? Я чув про Мануела дас Онсаса.

Чи це не хід з боку Тоніко? Полковник дас Онсас вельми наближена людина до Мундіньйо… Але він справді останнім часом з'являється в Ільєусі мало не щодня і не вилазить з бару. Насіба пройняв дрож. З моря, чи що, дме крижаний вітер? Він вихопив з тайника під прилавком пляшку нерозведеного коньяку і налив собі чималу порцію. Насіб хотів випитати у Тоніко, що тому ще відомо, але той накинувся на Ільєус:

— Нікчемне, негодяще містечко, перепудилося через появу якогось інженера. Неначе він прибув з потойбічного світу…

Про розмови і події з аутодафе[60]

В міру того, як сутеніло, зростала туга в серці Насіба, немовби уже не було Габрієли, немовби те, що вона залишить його, було вже вирішено. Він надумав подарувати їй пару туфель, бо вдома вона ходила босоніж, а в бар приходила в хатніх капцях. Це негарно. Якось Насіб, бавлячись з нею в ліжку і лоскочучи п'яти Габрієли, наказав їй